У 1968 році у Франції сталося вбивство, яке сколихнуло суспільство, — Стівен Маркович, близький до зірки кіно Алена Делона, був знайдений мертвим. Його смерть, що на перший погляд здавалася випадковою, розкрила темні сторони гламурного світу кіно, а також приховала складні політичні інтриги та суспільні настрої повоєнної Франції. Саме ці події стали основою книги Едварда Чішолма “Murder in Paris ’68: A True Story of Death and Glamour”.
Розслідування справи Марковича, яке почалося з помилкової ідентифікації жертви як звичайного безхатька, швидко набрало обертів, коли виявилися деталі, що вказували на зв’язок із відомим актором Аленом Делоном. Слідчий засумнівався в дотриманні формальностей під час первинного огляду, адже убитий мав доглянуті нігті, що не відповідало образу пересічного злочинця. Збіг відбитків пальців підтвердив: це був Стівен Маркович, соратник Делона.
Книга Чішолма представляє цю історію як “акордеон”: спочатку вона невелика й стиснута, але поступово розкривається, показуючи свою багатогранність.
“Murder in Paris ’68: A True Story of Death and Glamour”, Едвард Чішолм, Pegasus Crime, 416 с., $32, листопад 2026
Автор детально досліджує непрості стосунки між Аленом Делоном та Стівеном Марковичем. Маркович, молодий югослав, приїхав до Франції в пошуках кращого життя, тоді як Делон був вже визнаною зіркою. Їхні стосунки були бурхливими: вони були близькими друзями, але водночас могли безжально зраджувати одне одного. Перед смертю Маркович навіть написав братові, що якщо з ним щось трапиться, Делон буде “відповідальним на 10 000%”.
Чішолм стверджує, що справа Марковича виходила за межі особистих стосунків. Вона відображала природу слави та багатства у Франції 1960-х років, вплив Другої світової війни на політичне життя країни та її прагнення до майбутнього, обтяжене тяжким минулим.
Історія починається за десятиліття до вбивства, коли 19-річний Ален Делон, звільнившись з армії, опинився в Тулоні. Там він зустрівся зі своїм давнім знайомим Франсуа Маркантоні, корсиканським гангстером і колишнім учасником Руху Опору. Маркантоні, як і багато інших, легко переходив з одного світу в інший. Франція 1950-х і 1960-х років була глибоко травмована війною, окупацією та колабораціонізмом, а також тими, хто боровся проти цього.
Після війни Маркантоні, за словами Чішолма, мав вибір: поліція чи Пігаль — паризький квартал, де після визволення оселилися колишні гангстери. Маркантоні обрав друге. Саме в Пігалі оселився Делон наприкінці 1950-х, незадовго до свого прориву у фільмі “На яскравому сонці”.
У 1958 році 21-річний Маркович втік з Белграда Тіто до Західної Європи. Того ж року до влади у Франції повернувся Шарль де Голль.
Після короткого ув’язнення у 1965 році, Маркович, який підробляв і займався дрібними злочинами, потребував житла. Його найкращий друг, Мілош Мілошевич, кілька років тому подружився з Делоном, коли той знімався в Белграді. Мілошевич переконав Делона прийняти Марковича.
Подальші події стають ще складнішими. Мілошевич загинув у Голлівуді у 1966 році за підозрілих обставин, що нагадували вбивство-самогубство. Після цього Маркович став невід’ємною частиною життя Делона. Як пояснює Чішолм, Маркович не був ані секретарем, ані охоронцем, ані найманим працівником. Його роль була радше “атмосферною”: він був людиною на задньому плані, гуляв з дитиною, водив машину дружини Делона, стояв поруч із парою на кінофестивалях. Він був завжди поруч.
Хоча ззовні стосунки здавалися ідилічними, шлюб Делонів був нестабільним і насиченим. Маркович відчував себе то частиною сім’ї, то людиною, яка займає своє місце. Листи, які він надсилав друзям, свідчать про його розчарування та часті відмови Делона підписати його документи на проживання, що робило його статус нелегальним.
У 1967 році подружжя розлучилося. Наталі виїхала, Маркович пішов за нею, і вони стали свідками того, як Делон одноосібно оголосив про розлучення по телебаченню. Після цього між Марковичем і Наталі почався короткочасний зв’язок, що, можливо, і стало причиною його подальшої загибелі.
Тіло Марковича знайшли через рік. Чішолм переконливо доводить, що події навколо вбивства неможливо пояснити без Франсуа Маркантоні. Він був другом Делона і знав Марковича. Протягом 1960-х він стверджував, що більше не є гангстером, а лише “жертвою своєї репутації”. Його ім’я згадується у відомому листі Марковича до брата. Чи був він убивцею?
Книга припускає, що Маркантоні причетний до вбивства (він помер у 2010 році, тому автор може собі це дозволити), але справа так і не була розкрита. Чішолм виділяє чотири основні теорії. Перша: Делон наказав убити Марковича за зв’язок з його дружиною, ймовірно, за допомогою Маркантоні. Друга: Маркович планував продати історії та фотографії Делонів, але вони дізналися про це і вбили його, знову ж таки, за участю Маркантоні. Третя: Маркович загинув через власні зв’язки зі злочинним світом, можливо, від рук Маркантоні або когось іншого.
Четверта теорія, яка розширює “акордеон”, полягає в тому, що через зв’язок із Делонами Маркович увійшов до вищих ешелонів французького суспільства, де політики, співаки, актори та кримінальні авторитети таємно проводили час разом. Чи міг молодий югослав фотографувати паризьку еліту в компрометуючих позах? Хоча доказів цього немає, ця теорія захопила Францію на місяці після його смерті.
Найбільш шокуючими були фотографії, що з’явилися, де зображено жінку в інтимній сцені з іншою жінкою. Вважалося, що це Клод, дружина прем’єр-міністра Жоржа Помпіду. Ці фотографії були настільки очевидно підроблені, що не стали частиною розслідування, але історія була занадто скандальною, щоб зникнути.
Маркантоні, як головний підозрюваний, мав перевагу: група зацікавлених осіб була зацікавлена в перетворенні історії на політичний скандал. У 1969 році його заарештували, виявивши пластик, в який було загорнуте тіло, на упаковці з-під матраца з його будинку. Він провів за ґратами менше року, після чого вийшов на волю. Без свідчень справа не мала шансів на обвинувальний вирок.
Хоча справа тягнулася ще деякий час, справа Марковича по суті завершилася. Франція також рухалася далі. Травневі заворушення 1968 року, які об’єднали студентів, робітників та мільйони інших людей, що протестували за краще майбутнє, спочатку не змогли усунути де Голля з його посади. Але через рік, незважаючи на успіх його партії та підтримку таких діячів, як Делон, де Голль пішов у відставку. Помпіду, людина, яка не брала участі у війні та чия любов до сучасного мистецтва та дружба зі світом розваг шокували його попередників, зайняв його місце. Нарешті, майбутнє Франції почало формуватися. Всі рухалися далі.
Маркантоні, тепер вільний, опублікував кілька книг про справу, зокрема провокаційну “Але хто вбив Марковича?”. Він прославився тим, що стверджував: “Правду знають лише троє людей. Делон, я і Бог. А Бог ніколи не видає”. Делон помер два роки тому, і хоча його кар’єра тривала десятиліттями після вбивства, її пік припав на 1960-ті. Можливо, саме тому він підтримував де Голля, а не молодих ідеалістів у 1968 році. На певному рівні він розумів, що, попри свій вік, міг належати лише до старого покоління.
Це, власне, і є головною тезою книги. Значна частина “Murder in Paris ’68” намагається переконати нас, що справа Марковича була, певною мірою, про все людське життя. “Спочатку я думав, що це історія про вбивство”, — пише Чішолм. “Потім це стало історією про кіно. Потім про політику, шпигунство, прикриття. Але десь на цьому шляху це стало чимось іншим. Історією про владу. Про те, що відбувається, коли хтось намагається стати більшим, ніж йому дозволено”.
Це один зі способів інтерпретації, але так само легко прочитати розповідь Чішолма і дійти зовсім іншого висновку. Делон був холодною, неприємною людиною з великим его, яка насолоджувалася компанією злочинців. Його дружина була молодою, ненадійною та схильною слідувати за чоловіком у грі з тими, кого вона вважала нижчими за себе. Багато хто з їхніх знайомих були або дрібними шахраями, або запеклими злочинцями, які завжди шукали швидкого заробітку.
Маркович був людиною, якій пощастило і не пощастило; яка обманювала та крала протягом життя, а потім, на короткий час, опинилася поруч із чоловіком, який був богом. Він завжди повертався до того, що знав: дрібних, лінивих злочинів. Можливо, придивившись, можна порівняти його з Брутом чи Яго — другорядними персонажами Шекспіра, але, насправді, він міг бути просто дрібним злочинцем, який загинув так, як іноді гинули дрібні злочинці в ті часи.
Повертаючи мертвого Марковича на сцену сьогодні, Чішолм став черговим у довгому списку людей, від опонентів Помпіду до видавців Маркантоні, які готові використовувати його у своїх цілях. Це робить книгу захопливою, хоча варто пам’ятати, що навіть коли “акордеон” розкривається найширше, він залишається повним лише повітря.
Дізнатися більше на: foreignpolicy.com