Наближається день виборів, і президент Сполучених Штатів виступає на сцені, викриваючи потужні сили, що йому протистоять – суддів, ЗМІ, надбагатіїв. Звертаючись до 20 000 з мільйонів простих американців, які його люблять, він кидає виклик своїм ворогам, заявляючи: «Вони одностайні у своїй ненависті до мене – і я вітаю їхню ненависть!» Натовп реве.
31 жовтня виповнюється 90 років відтоді, як президент Франклін Делано Рузвельт виголосив цю промову в Медісон-Сквер-Гарден напередодні кульмінації президентських перегонів 1936 року. У світі, знову охопленому гнівними популістами, що розпалюють економічну кризу, зростанням автократів та невдачами поміркованих політиків, палка промова Рузвельта знову видається актуальною.
Рузвельт прийшов до влади, готовий співпрацювати з усталеною елітою, запускаючи свою програму «Нового курсу», спрямовану на стимулювання економіки та розширення ролі держави. Однак президент ставав все більш розчарованим через перешкоджання з боку Верховного суду, який блокував такі програми, як Національна адміністрація відновлення, покликана покласти край «хижацькій» конкуренції, а також через ворожість газет та магнатів. Його вороги натякали, що він комуніст і потенційний диктатор. Він також стикався зі зростанням впливу радикальних правих, які прагнули використати страхи та розчарування громадськості.
Рузвельт усвідомив, що, протистоячи «економічним роялістам», як він висловився у своїй промові прийняття номінації на посаду президента від Демократичної партії у 1936 році, він може поставати як захисник народу, об’єднуючи різні групи, що його підтримували. У тій промові на Хелловін він попереджав, що «потужні сили» прагнуть повернути лідерів, «байдужих» до економічного становища звичайних американців. «Уряд, контрольований грошима», – звинувачував він, – «так само небезпечний, як і уряд, контрольований натовпом». Він сподівався, що в другому терміні стане «паном» цих сил. Через три дні майже 61 відсоток виборців підтримали його, що стало однією з найрішучіших перемог на президентських виборах в історії США.
Промова знаходить відгук і сьогодні навіть у країні справжніх роялістів – Сполученому Королівстві. На загальних виборах 2019 року лідер Лейбористської партії Джеремі Корбін цитував промову Рузвельта. Але відтоді політичні коментатори, більшість з яких ніколи не були прихильниками корбінізму, робили те саме. Їхня головна мета – забезпечити, як це зробив Рузвельт, щоб влада не потрапила до рук радикальних правих.
У 2024 році наступник Корбіна, Кейр Стармер, привів Лейбористську партію до перемоги на виборах, позначених широким розчаруванням громадськості в довготривалих домінуючих партіях. Зліва «Зелені» та «незалежні від Гази» здобули успіх, тоді як ультраправа партія Reform UK набрала 14 відсотків підтримки – і продовжує зростати. Коли стало очевидно, що новий прем’єр-міністр обрав шлях сталого менеджменту, часом використовуючи аргументи самої Reform, ліберально-ліві побоювалися ще більше.
Протягом двох років після цього низка голосів – у The Guardian, The London Times та інших виданнях – закликали Стармера навчитися у Рузвельта його палких промов у Медісон-Сквер-Гарден. На їхню думку, прем’єр-міністр мав би обирати битви з усталеними інтересами, створюючи чіткий наратив про те, як подолання цих інтересів покращить життя виборців.
Бен Анселл, професор порівняльних демократичних інститутів Оксфорда, писав у журналі Prospect, що промова пропонує лівоцентристам модель перемоги над радикальними правими, використовуючи їхні власні популістські методи проти них. У січні, коли популярність Стармера досягла найнижчої точки, досвідчений соціолог Пітер Келнер закликав його навчитися у промови Рузвельта, «оголосивши війну» чемпіонам Brexit. «Чи ризикував би він?», – запитував Келнер. «Абсолютно – і в цьому суть».
Стармер не мав для цього потрібних якостей, але це ніколи не було лише про його особисті навички. По всьому демократичному світу лівоцентристи протягом десятиліття шукали ефективних способів реагувати на правопопулізм, посилений соціальними мережами. Тепер, коли Стармера змінив колишній мер Великого Манчестера Енді Бернем (політик, набагато більш готовий говорити про владу), ті самі голоси повторюють свої аргументи. Вони вказують на більш чіткий підхід прем’єр-міністрів Іспанії та Австралії, а також на успіх Мануели Швезіг, соціал-демократичної прем’єр-міністра східнонімецької землі Мекленбург-Передня Померанія, у стримуванні просування ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD).
Політолог Роберт Форд, автор книг про радикальних правих і Brexit, розповів мені, що він показує своїм студентам в Університеті Манчестера відеозапис промови Рузвельта, тому що «це показує нам, наскільки сміливішим був лівоцентристський політик 90 років тому». Оскільки правоцентристи втрачають позиції на користь більш популістських конкурентів, зазначив він, ліві та радикальні праві «згуртовуються навколо політики «свої/чужі» на масовому рівні, незалежно від дій політиків». Це змушує лівоцентристських політиків запитувати себе: «Як ми можемо це найкраще використати?» Промова Рузвельта «ми проти них» пропонує корисний приклад, припустив Форд, тому що доброзичливий президент виголосив «поляризаційне послання в неполяризаційному тоні» – трюк, який, на його думку, Бернем добре міг би повторити.
Протягом кількох тижнів після обрання Стармера колумніст The Guardian та історик Енді Беккет закликав його наслідувати промову Рузвельта. Тепер, майже через два з половиною роки, Беккет сказав мені, що більш консенсусний тон, так ефективно застосований соціал-демократами у буремні 1990-ті, був «доведений до руйнування». У період широкої економічної нестабільності та очевидної крайньої нерівності, «якщо соціал-демократія має хоч якийсь шанс зараз, як і в 1930-х роках, вона повинна бути набагато агресивнішою в риториці». Приклад Рузвельта, за його словами, пропонує лідерам лівоцентристів шлях до об’єднання зі своїми більш лівими колегами проти спільного ворога.
Кожен, хто звертається до цієї промови, схоже, знайшов її незалежно, перебираючи історію в пошуках шляхів подолання обмежень британського лівоцентру. Це робить ще більш вражаючим те, що всі вони зосередилися на одній і тій самій промові, і до того ж американській. Але ж у британському політичному пантеоні бракує такої постаті, як Рузвельт: водночас центриста за натурою, радикального за необхідністю та харизматичного за природою. Можливо, найближчим аналогом є Тоні Блер, але його ніколи не змушували оголошувати війну усталеним силам в умовах економічної кризи.
Питання, яке приклад Рузвельта ставить перед сьогоднішніми лідерами Лейбористської партії: хто ворог? Анселл сказав, що Бернем намагався націлитися на ринки облігацій, що «не спрацювало досить блискуче». Можливо, він міг би більш плідно зосередитися на експлуататорських компаніях, що займаються азартними іграми, або на британських магнатах правого спрямування, які засуджують свою батьківщину з податкової еміграції. Або на головах відомих неефективних британських компаній, що надають комунальні послуги після приватизації.
Форд, однак, стверджує, що Лейбористська партія повинна зосередити свій вогонь на, мабуть, найбільш агресивному прояві приватної влади: великих технологіях, і зокрема на Ілоні Маску. Як показали популісти, надання обличчя ворогу може допомогти драматизувати політичні конфлікти та посилити громадську підтримку. Після низки запальних втручань з таких питань, як імміграція та свобода слова, Маск є вкрай непопулярним у Великій Британії. У 2025 році він виступив по відеозв’язку на мітингу ультраправих у Лондоні і сказав натовпу: «Ви або даєте відсіч, або помираєте». Через кілька місяців стався скандал, коли штучний інтелект Маска Grok створював зображення сексуального насильства над дітьми. Форд вважає, що публічна позиція Маска робить його «золотою можливістю для будь-якого лівоцентристського популіста, який хоче зробити трохи «ФДР»».
У самих Сполучених Штатах, де радикальні праві вже при владі, промову Рузвельта також використовували – але не ті помірковані, від яких критики так прагнуть її почути. У 2018 році Морін Дауд з The New York Times використала її для критики Барака Обами за те, що він не застосував рузвельтівський підхід до банкірів, які спричинили кризу 2008 року. Хоча це було історично несправедливо – Рузвельт, як і Обама, спочатку рятував банки – це підкреслює той факт, що суперечлива промова Рузвельта залишається прерогативою тих, хто лівіше Обами.
Елізабет Воррен підтримує цю промову щонайменше з 2015 року; Берні Сандерс також неодноразово згадував її, наприклад, у промові від 13 червня 2019 року, яка викликала бурхливі овації стоячи. У 2025 році Джеймі Раскін використав цитату з промови у твіті на підтримку «рузвельтівського» мера Нью-Йорка Зограна Мамдані.
У квітні член Конгресу від Демократичної партії Грег Касар використав її для запуску 10-пунктної програми Конгресового прогресивного кокусу на цьогорічні проміжні вибори, яка зосереджена на боротьбі з «хижацьким ціноутворенням» корпорацій та «скасуванні необмежених витрат Супер PAC». Набагато більш суперечливо, ультралівий стрімер Хасан Пікер використав цей вислів у X, щоб відбити звинувачення в антисемітизмі, після того, як сказав, що «якщо євреї в Америці продовжуватимуть просувати цю ідею, що вони унікально зацікавлені в Ізраїлі, зрештою хтось прийде і вживе заходів».
Підхід Касара видається набагато ефективнішим, ніж підхід Пікера, оскільки він явно спрямований на об’єднання лівих та поміркованих демократів навколо економічної політики, покликаної перенаправити популістський гнів від цілей, які атакує президент Дональд Трамп, до тих, кого ліві звинувачують у кризі вартості життя. Щоб це спрацювало, однак, помірковані демократи, можливо, повинні вийти за межі своїх атак на «мільярдерів» та «клас Епштейна» і прагнути відповідати браваді своїх найуспішніших предків.
Справжній урок промови полягає не в тому, що вітання ненависті плутократів завжди ефективне, незалежно від того, хто це говорить. Ці слова мали ефект саме тому, що їх виголосив не гнівний лівак, а спокійний центрист, якого нарешті змусили заявити, що ті, хто мав владу, зайшли надто далеко.
У Сполучених Штатах, як і у Великій Британії та інших країнах, потенційний вплив прийняття стратегії Рузвельта полягає саме в цьому протверезному здивуванні.
За даними порталу: foreignpolicy.com