Юрій Блавт, партнер Civitta, співзасновник Challenger Accelerator, у колонці для AIN розповідає, чому стартапи обирають юрисдикції США й Естонії та що робити з дефіцитом фінансування цивільних проєктів на українському ринку.
11 єдинорогів, понад 2600 стартапів і $30 млрд сукупної вартості компаній. Українська стартап-екосистема продовжує зростати навіть під час повномасштабної війни.
Ба більше, за оцінкою ESNA, Україна вже відповідає 76% європейським стандартам розвитку стартап-екосистем і входить до шістки серед 24 країн-учасниць. Попри всі виклики, відкрити бізнес в Україні сьогодні простіше, ніж у деяких країнах ЄС.
Разом з EasyBusiness ми в Civitta дослідили стан української стартап-екосистеми для Міністерства цифрової трансформації України та Українського фонду стартапів у межах проєкту EU4Innovation East. Дійшли висновку, який, на мою думку, найкраще описує поточний стан ринку: українські стартапи розвиваються швидше, ніж екосистема навколо них.
І ось чому.
Проблема №1. Україна досі не знає, що таке стартап
Парадоксально, але в українському законодавстві досі немає визначення поняття «стартап». Стартап часто працює як кілька ФОПів, особливо на ранніх стадіях, коли команда намагається мінімізувати витрати.
Однак, коли починає зростати та виходить на етап залучення інвестицій, міжнародні, та й «українські» венчурні фонди очікують зрозумілої корпоративної структури, оформленої інтелектуальної власності та звичних для них юрисдикцій.
Саме тому багато українських стартапів ще до першого інвестиційного раунду реєструють компанії за кордоном (часто в США (Delaware) або в Естонії чи Великій Британії, де захист прав інвесторів та інтелектуальної власності вважається кращим). У результаті Україна отримує талановиті команди та інноваційні продукти, а інші країни — юрисдикцію, капітал і майбутні податкові надходження.
Тож, на сьогодні країні потрібні зрозумілі правила гри від законодавчого визначення поняття «стартап» до цілісної політики розвитку екосистеми, яка дозволить стартапам зростати та масштабуватися саме в Україні.
Проблема №2. Інвестиції зростають, але доступ до них залишається нерівномірним
У 2025 році обсяг інвестицій у технологічні компанії досяг майже $500 млн. Грантове фінансування за два роки зросло більш ніж у десять разів — із $7 млн до $78 млн.
Водночас 77% грантових коштів сьогодні спрямовуються в DefenseTech, що цілком зрозуміло в умовах війни. Тоді як цивільні стартапи відчувають дефіцит pre-seed і growth-фінансування, а інструменти на кшталт венчурного боргу чи інвестиційного краудфандингу залишаються недостатньо розвиненими.
У результаті, екосистема виглядає як набір окремих можливостей фінансування, а не безперервний шлях розвитку. Саме тому Україні потрібен систематичний підхід до розширення можливостей фінансування для стартапів, який супроводжуватиме стартап від першої ідеї до глобального масштабування.
Проблема №3. В Україні немає цілісної екосистеми підтримки стартапів: від ідеї до масштабування
За останні роки Україна суттєво розширила інфраструктуру підтримки стартапів. Сьогодні в країні працюють інкубатори, акселератори, венчурні студії; запустили мережу Європейських цифрових інноваційних хабів (EDIH), з’являються прототипувальні лабораторії та функціонує близько 150 екосистемних організацій. На папері це має вигляд зрілої екосистеми.
Але на практиці ці ініціативи працюють відокремлено, більшість — на ранніх стадіях і майже не пов’язані між собою. Багато екосистемних організацій потребує підвищення власної спроможності та сталості, щоб надавати якісну підтримку стартапам. Крім того, значною мірою вони залежать від донорського фінансування.
Як результат, стартап може пройти акселератор, але далі часто не розуміє, куди рухатися: де знайти інвестора чи лабораторію для тестування, як знайти партнерів для масштабування чи хто допоможе з виходом на міжнародний ринок. Особливо це помітно в deep-tech та інженерних напрямах. Лабораторії та наукові установи досі переважно орієнтовані на академічні дослідження, а не на створення продуктів.
Тому одним із головних викликів залишається побудова єдиного startup pipeline — системи, яка супроводжуватиме компанію від першої ідеї до глобального масштабування.
Проблема №5. Українські стартапи давно мислять глобально. Екосистема — поки що надто фрагментована
Для більшості українських стартапів міжнародна експансія — це не наступний крок розвитку, а базова модель існування. Сьогодні 63% компаній працюють на міжнародних ринках, а ще 12% повністю за межами України. Причина проста: внутрішній ринок занадто малий, щоб підтримувати швидке зростання технологічних компаній.
Тут важливо віддати належне: Україна вже має інструменти підтримки виходу на зовнішні ринки — Diia.Business, Офіс з розвитку підприємництва та експорту, міжнародні делегації в рамках міжнародних конференцій, що координуються Українським фондом стартапів, matchmaking-ініціативи та партнерства на кшталт UA–UK TechBridge.
Втім, ці ініціативи поки що не складаються в єдину систему. Засновники все ще самостійно шукають партнерів, розбираються з вимогами інших юрисдикцій, вибудовують локальні мережі та шукають фінансування за кордоном. У результаті Україна має стартапи з глобальними амбіціями, але не має цілісної інфраструктури, яка б перетворювала ці амбіції на стабільні комерційні результати.
Саме тому наступним кроком має стати побудова повноцінного market access pipeline: від підготовки компаній до виходу на нові ринки та програм soft landing до міжнародних bridge-програм, грантової підтримки експансії. Крім цього потрібно розвивати й внутрішній попит через корпоративні пілоти й публічні закупівлі інноваційних рішень.
Що далі
За результатами дослідження ми сформували 74 рекомендації та визначили 22 пріоритетні ініціативи. Але якщо спробувати звести все до одного речення, воно звучатиме так:
Питання вже не в тому, чи здатна Україна створювати глобальні компанії. Ми довели це десятки разів. Питання в іншому: чи зможемо ми створити країну, в якій фаундери будуть хотіти побудувати наступні десять єдинорогів і захочуть залишитися тут?
А сам детальний звіт можна завантажити за цим посиланням.
Оригінал статті: ain.ua