Саміт ШОС в Астані: «танцюють всі»… окрім Росії 05.07.2024 16:00 Укрінформ Заяви й пропозиції учасників Шанхайської організації співробітництва, які зрідка трансформуються в реальність
3-4 липня у столиці Казахстану відбулося 24-е засідання Ради глав країн-членів Шанхайської організації співробітництва (ШОС). Загальна площа країн-членів організації – більше 34 млн км², населення – майже 3,5 млрд людей. Але це не значить, що ШОС може стати конкурентною організацією до інших геополітичних об’єднань, надто багато неузгоджень та конфліктів між її членами, аби мати змогу діяти «єдиним фронтом» проти Заходу, який більшість учасниць організації сприймають критично.
Тож не дарма на увагу заслуговують не лише дискусії за столом переговорів ШОС, а й двосторонні контакти на полях саміту, про які йдеться в цьому матеріалі.
ШАНХАЙСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ (НЕ) СПІВРОБІТНИЦТВА
Черговий саміт ШОС, який пройшов в Астані й підсумував річне головування Казахстану в цій організації, традиційно привернув до себе багато міжнародної уваги. Кожен, хто стежить за ШОС, намагається побачити в ній те, чого остерігається найбільше.
Хтось боїться, що Китай і Росія створюють на базі ШОС власний аналог НАТО, інші приписують ШОС здатність стати основою нового світового порядку з новими лідерами та без демократичних принципів. Проте якщо подивитися на успіхи цієї організації з часу її створення в 2001 році, то нічого особливого й не пригадати.
Хіба що розширення за рахунок нових країн та відсутність гучних скандалів. Кожна країна, що входить до ШОС, намагається використовувати її для просування власних зовнішньополітичних пріоритетів, що шкодить ефективності організації, однак щоразу додає грізності її міжнародній репутації.
Варто нагадати, що ШОС виникла на основі об’єднання наприкінці 1990-х років п’яти країн – Китаю, Росії, Казахстану, Киргизстану і Таджикистану, котрі вирішували цілком практичні питання демаркації кордонів із КНР. Узгодження меж держав і демілітаризація прикордонних районів стали чи не єдиним реальним досягненням в історії ШОС.
У 2000-му відбулося перше розширення організації, приєднався Узбекистан, наступного року шість країн у Шанхаї прийняли рішення про створення власне ШОС, а в 2002-му підписали хартію ШОС із визначенням цілей організації. Серед цілей – зміцнення взаємної довіри і дружби, всебічної взаємодії у підтриманні миру та стабільності в регіоні, а також заохочення ефективної й взаємовигідної співпраці у різних галузях. ШОС не має атрибутів оборонного альянсу, більше того, членство в ній не передбачає жодних зобов’язань для країн-учасниць ні за одним напрямом взаємодії.
Пізніше шестірка розширилася до дев’ятки за рахунок Індії, Пакистану й Ірану, а на саміті в Астані до цього клубу офіційно доєдналася Білорусь, ставши десятим учасником. Тож зовні, з широким набором статутних органів (їх 29, включно з радами глав держав, глав урядів, міністрів закордонних справ), робочих механізмів взаємодії (понад 40) та з двома постійно діючими органами (секретаріатом у Пекіні й регіональною антитерористичною структурою в Ташкенті) ШОС виглядає доволі грізно.
Проте на практиці інститути всередині ШОС більше схожі на чергові верстви бюрократії, а їх діяльність зводиться до організації різних заходів з обговорення «актуальних питань». На щорічних самітах лідери країн ШОС роблять величезну кількість заяв і виступають із купами пропозицій, які розходяться цитатами в новинах, але практично ніколи не трансформуються в реальність.
Це й не дивно, бо, як зазначалося вище, кожен учасник дбає лише про власні інтереси. Так, Китай намагається нав’язати іншим свої ідеологічні мегаконструкції на кшталт «спільноти єдиної долі людства» і просувати економічну взаємодію, Казахстан наполягає на розвитку транзиту, а Росія щоразу сподівається домогтися від ШОС підтримки своїх зовнішньополітичних авантюр, наприклад визнання незалежності Південної Осетії у 2008-му чи Криму російським у 2014-му, а в 2022-му домагалась єдиної позиції країн ШОС на голосуваннях ООН щодо війни в Україні.
Приєднання до ШОС нових учасників не додає їй стійкості. Швидше навпаки, створює нові перешкоди для розвитку як організації. Справді, чи можна очікувати продуктивної роботи, наприклад, Індії та Пакистану, двох регіональних конкурентів із взаємними територіальними претензіями, чи Індії та Китаю з тих же причин.
Тож із часом зовні міцна ШОС перетворюється не на противагу НАТО чи осередок нового світоустрою, а на клуб, де лідерам країн-учасниць, половина яких десятиліттями не полишають своїх постів, більш-менш комфортно перебувати разом і розмірковувати на глобальні теми, не остерігаючись наслідків.
АСТАНИНСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ ШОС ЯК СИГНАЛ РОСІЇ
Саміт в Астані завершився підписанням 25 документів, головним із яких є Астанинська декларація ради глав держав ШОС. Це доволі об’ємний документ із набором правильних тез і закликів до мирного співіснування, взаємодії і співпраці, поваги до суверенітету й міжнародних правил.
Загалом декларація більшою мірою відповідає побажанням Пекіна, який кожною такою дипломатичною заявою захищає власний шлях розвитку й власні регіональні інтереси. Саме тому в документі є положення з критикою нарощування систем глобальної протиракетної оборони (ПРО), яке, вважають у ШОС, негативно впливає на міжнародну безпеку і стабільність.
Яку небезпеку може становити оборонна за своєю суттю ПРО, не пояснюється, але це стовідсотковий інтерес Китаю, стурбованого тим, що розгорнуті на території Південної Кореї елементи американської ПРО «спостерігають» і за військовими базами на території східних провінцій КНР. Пекін критикує Сеул за співпрацю з Вашингтоном для захисту від ракетних загроз із боку Північної Кореї замість того, щоб спробувати відмовити Пхеньян від розробки нової ракетної зброї.
Проте на тлі російської агресії й численних злочинів московського режиму в Україні – при прочитанні декларації не полишає відчуття якогось сюрреалізму. Наприклад, в одному з перших положень декларації йдеться: «Країни-учасниці ШОС виступають за повагу права народів на самостійний і демократичний вибір шляхів свого політичного та соціально-економічного розвитку, підкреслюють, що принципи взаємної поваги до суверенітету, незалежності, територіальної цілісності держав… невтручання у внутрішні справи є основою міжнародних відносин». І під цим підписався Путін, який розв’язав жахливу війну проти України і чиї військові щодня тероризують мирних українців.
Источник: www.ukrinform.ua