Існує широка згода в Німеччині щодо того, що ультраправа партія “Альтернатива для Німеччини” (AfD) є ксенофобською, ультраправою партією, яка загрожує післявоєнному політичному ладу республіки. Однак немає консенсусу щодо шляхів вирішення проблеми, а отже, й згоди щодо джерел цього лиха.
Здається очевидним, що національний популізм, подібний до того, що сповідує AfD, найбільше вкорінений у східній Німеччині й сягає корінням поділу країни під час Холодної війни, умов її об’єднання та відносин між Сходом і Заходом з 1990 року. Але ця поверхнева згода щодо недавньої історії приховує глибші розбіжності щодо того, що саме сталося в ті періоди.
AfD не є суто східнонімецьким явищем: подібні до неї партії існують у всьому Європейському Союзі, Великій Британії та США. У західній Німеччині AfD набирає двозначних відсотків голосів скрізь і навіть перевищує 20 відсотків у деяких регіонах. Але її популярність удвічі вища у східній Німеччині — де рівень ксенофобських настроїв, за даними опитувань, також набагато вищий. Рекордний результат у 44 відсотки на виборах у федеральній землі Саксонія-Ангальт 6 вересня можливий лише у східній землі, принаймні на даний момент.
Одна школа німецьких істориків пояснює східнонімецький менталітет через призму тоталітарного характеру Німецької Демократичної Республіки (НДР). Найчіткішим її представником є Ілько-Саша Ковальчук, історик, пов’язаний з Архівним центром ШТАСІ, сховищем файлів таємної поліції НДР. Ковальчук походить із родини, тісно пов’язаної з режимом НДР, про що він розповідає у своїй книзі “Freiheitsschock” (Шок свободи), але розірвав зв’язки з родиною та відкинув марксистсько-ленінську “струнку” систему, що коштувало йому можливості навчатися в університеті. (Після об’єднання він вивчав історію в Гумбольдтському університеті). У 22 роки він приєднався до загальнонаціональних демонстрацій, які врешті-решт вигнали твердолобих діячів НДР і спричинили падіння Берлінської стіни.
Шок свободи: інша історія Східної Німеччини з 1989 року до сьогодні, Ілько-Саша Ковальчук, Ibidem Press, 260 с., 34 долари США, червень 2026, м’яка обкладинка
Ковальчук наголошує на всеосяжній тоталітарності держави, яка диктувала кожен аспект життя своїм підданим: “від колиски до могили”, виховуючи та контролюючи через школи, партію, масові організації та робоче місце. Більшість істориків, які поділяють погляди Ковальчука, вважають, що сам ШТАСІ, завдяки мережі інформаторів та всезнаючому, всемогутньому апарату, тримав населення НДР (16 мільйонів осіб) під контролем. Ковальчук, однак, стверджує, що ШТАСІ сам по собі не був таким могутнім, як це стверджують або думають (або як це зображено у фільмі “Життя інших”): значна частина його залякувальної сили походила від його репутації, а не від його реального впливу. Іншими словами, східні німці, стверджує Ковальчук, могли б діяти більш незалежно і навіть зухвало, якби мали для цього мужність — але вони цього не зробили.
Ковальчук стверджує, що східні німці пасивно дозволяли режиму поневолювати, залякувати, обмежувати та диктувати їм. Вони були слухняними учнями, які засвоїли його вузьколобий, расистський, авторитарний характер і відтворювали його в сім’ях, школах та суспільстві. Він зображує східних німців, по суті, як овець, які відмовилися від свободи в обмін на впевненість і безпеку. На його думку, так звана “мирна революція” 1989 року була інспірована не цими заляканими масами, а крихітною меншістю дисидентів і бунтарів — як він сам. Громадськість вийшла на вулиці лише тоді, коли режим був на межі поразки, а потім зображала себе борцями за свободу — і жертвами. Нововизволені східні німці не мали уявлення про альтернативну державу чи суспільство, окрім того, що їм пропонував тодішній західнонімецький канцлер Гельмут Коль, “канцлер возз’єднання”.
Сьогоднішні східні німці, каже Ковальчук — навіть ті, хто народився в об’єднаній Німеччині — зробили недостатньо для звільнення від тоталітарного мислення НДР. Вони відмовляються брати на себе відповідальність за свій стан, вимагають від держави забезпечення, і висловлюють ту саму нетерпимість до інших культур, яку колись демонстрував режим. Невизначеності, які несе свобода, настільки бентежать, що вони відступають у ностальгію за НДР — навіть більше, ніж у фільмі “Good Bye, Lenin!” — яка ідеалізує її старі зв’язки з Радянським Союзом і співчуває такому жорстокому диктатору, як Володимир Путін.
Найпрямішим опонентом Ковальчука є Катя Хойєр, також історик, народжена в НДР, хоча їй було лише 4 роки, коли сталася мирна революція. Вона відома англомовним читачам завдяки своєму бестселеру у Великій Британії “Beyond the Wall: East Germany, 1949 – 1990” (За стіною: Східна Німеччина, 1949-1990), де стверджується, що життя в НДР було більш багатогранним, ніж визнає Ковальчук. Східні німці жили і кохали, святкували дні народження та весілля, насолоджувалися відпустками та родинами. Вони не були пасивними, стверджує вона, незважаючи на потужний апарат безпеки. Кіноіндустрія НДР — у періоди лібералізації — навіть створювала якісні фільми, такі як культова класика 1973 року “Die Legende von Paul und Paula” (Легенда про Пауля та Паулу).
За стіною: Історія Східної Німеччини, Катя Хойєр, Basic Books, 512 с., 22,99 долари США, лютий 2025, м’яка обкладинка
Хойєр також відзначає справжні досягнення соціалізму НДР, такі як права жінок, доступне житло та активна участь у робочому процесі. Хоч це й не блискуче, але майже кожен мав двокімнатну квартиру і, звичайно, роботу. Оренда була субсидована, медичне обслуговування безкоштовне, а для всіх сімей були дитячі садки. Хойєр розглядає відносну матеріальну рівність самопроголошеної “держави робітників і селян” як гуманну альтернативу розривам у багатстві капіталізму. “Багато східних німців пишалися своїми досягненнями, оскільки соціальна мобільність надавала безпрецедентні можливості для робітничого класу”, — стверджує вона.
Хоча “За стіною” закінчується 1990 роком, Хойєр в інших працях стверджує, що життя та досягнення східних німців у об’єднаній Німеччині були знецінені як “баласт”. Західнонімецька зверхність і ситуація “пливи або тони”, в яку були кинуті східні німці у 1990-х роках, спричинили накопичення образ, які передавалися наступним поколінням. Проблема сьогодні в східних землях Німеччини, стверджує вона, не в тому, що громадяни недемократичні, а в тому, що система менш демократична, ніж вони очікували. Матеріально східняки відстають від своїх західних братів не в останню чергу тому, що не мали жодних активів, коли комунізм розвалився. Вона співчуває труднощам, спричиненим економічним союзом.
У такому світлі голосування за AfD стає зрозумілим. Тільки ця партія уникає демонізації НДР, пропонуючи таким чином східним німцям повагу, якої не надає жодна інша партія. AfD може бути німецькою, стверджує Хойєр, але її версії існують скрізь у Європі, включно з Англією, де вона зараз працює. “Поведінка та характеристики східних німців були ліниво списані як відхилення від західнонімецької норми, плекаючи зухвалу ментальність ‘ми проти них'”, — писала вона у 2024 році в The Guardian. “Ця східнонімецька ідентичність, у поєднанні з відчуттям відчуження та маргіналізації, є потужним інструментом для експлуатації AfD”. Щодо расизму та ксенофобії, вона приписує їх економічній тривозі та зневазі. Шлях до повернення східняків — це серйозне ставлення до їхніх проблем, включно з міграцією, та повага до них.
Третій помітний коментатор — Дірк Ошманн, професор літератури Лейпцизького університету. Його погляд у книзі “Der Osten: eine westdeutsche Erfindung” (Схід: західнонімецький винахід), опублікованій у 2023 році та широко обговорюваній у Німеччині, близький до поглядів Хойєр, але не ідентичний. Він стверджує, що зневажливе навішування ярликів на східняків західними німцями як на ледачих, тупих, забобонних скаржників — це спосіб ухилитися від законної критики того, що Захід сам провалив возз’єднання. Він стверджує, що повне включення східної Німеччини до складу Федеративної Республіки було одностороннім захопленням. Наприклад, не було конституційного конвенту для нової розробки об’єднаної Німеччини. Економіка Східної Німеччини була миттєво поставлена на один рівень із Західною, що спричинило її крах — водночас західні компанії скуповували бізнес. Фабрики та фірми Сходу були продані західним покупцям, які чудово на цьому заробили. Західнонімецькі еліти зайняли керівні посади на всьому Сході: в університетах, поліції, лікарнях — майже всюди.
Схід: західнонімецький винахід, Дірк Ошманн, Ullstein Taschenbuch, 224 с., 12,99 євро, серпень 2024, м’яка обкладинка
Ошманн вважає Ковальчука прихильником цієї тенденції, простежуючи все до самої НДР, а не до приниження від возз’єднання та поневірянь десятиліть після нього. Він пояснює AfD та силу міграційного питання так само, як і Хойєр: як реакцію на образи та неповагу. Щодо культурного расизму Сходу, він визнає його наявність, але називає зневажливе ставлення Заходу до Сходу формою ксенофобії або “іншого”.
Ця надмірність аналізу ставить питання, чи можуть будь-які дії мейнстрімних німецьких партій залучити виборців AfD на свій бік. Звичайно, німецький канцлер Фрідріх Мерц так не вважає. Його ліки — посилити обмеження міграції, головної причини голосування за AfD. Це була відповідь Мерца перед голосуванням у Саксонії-Ангальті, і хоча кількість заяв на притулок скоротилася майже вдвічі під керівництвом Мерца, політичного ефекту не було. Замість того, щоб голосувати за копію, 44 відсотки виборців Саксонії-Ангальту віддали свої голоси за оригінал, AfD, чий шовінізм переслідує Мерц, тоді як ХДС отримала менше половини своєї попередньої частки голосів. Соціал-демократи вважають, що кращі соціальні мережі безпеки вирішать проблему, хоча виборці AfD не є бідними.
Німецький політичний істеблішмент не знає, як впоратися зі сплеском популярності AfD — і, на жаль, історики країни також не пропонують конкретних відповідей.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: foreignpolicy.com