КИЇВ. 500 мільйонів років тому. В глибинах стародавнього океану, там, де сонячне світло ледь пробивалося крізь товщу води, мешкала крихітна, на вигляд незначна істота. Але саме вона, за версією вчених, може бути прародителькою наших власних очей. Йдеться про справжню революцію у розумінні еволюції, яка може змінити все, що ми знали про зір.
Нащадки давнього “одноокого”
Дослідники з Лундського університету та Університету Сассекса представили сміливу теорію: людські очі, а також очі всіх хребетних, могли еволюціонувати від простого, центрального ока мікроскопічного організму. Цей первісний “одноокий” мешканець планети, що плавав у водах майже 600 мільйонів років тому, міг закласти фундамент для складного зору, яким ми користуємося сьогодні.
Світла пляма посередині голови утворює серединне око у цієї королівської рогатої ящірки. Звичайні очі тварини не видно, тому що знімок зроблений ззаду. / © Science Daily
Як припускають науковці, цей давній предок, схожий на черв’ячка, мав око (або, можливо, групу світлочутливих клітин) на верхній частині голови. З часом, коли його спосіб життя став менш активним, парні очі могли втратити своє значення і поступово зникнути. Натомість, центральні клітини, що сприймали світло, еволюціонували у просте, але функціональне “третє око”. Воно, ймовірно, допомагало розрізняти світловий день від темряви та орієнтуватися у товщі води, визначаючи напрямок до поверхні.
Еволюційна загадка вирішена?
«Результати докорінно змінюють наше розуміння еволюції ока та мозку», — заявив професор Дан-Е Нільссон з Лундського університету, чия команда працювала над цим дослідженням. Коли нащадки цієї первісної істоти знову почали активно плавати, потреба у якіснішому зорі стала очевидною. Саме тоді, як вважають вчені, частини цього давнього серединного ока могли трансформуватися, утворивши ту пару очей, яка дозволяє нам бачити світ навколо.
Ця гіпотеза може пояснити фундаментальну відмінність між очима хребетних та, наприклад, очима комах чи кальмарів. Сітківка хребетних розвивалася з тканини мозку, тоді як у багатьох інших тварин органи зору виникли з клітин на поверхні голови. Це немовби два різні шляхи еволюції, що вели до схожої мети – здатності бачити.
Більше того, вчені припускають, що навіть наша шишкоподібна залоза, яка розташована в мозку і відповідає за вироблення мелатоніну, регулюючи цикли сну та неспання, може бути відлунням того самого давнього серединного ока. «Важко уявити, що ця здатність може походити від ока далекого предка, який жив 600 мільйонів років тому», — додає Нільссон, підкреслюючи дивовижність відкриття.
Це дослідження, опубліковане в Science Daily, додає новий, захоплюючий вимір до нашого розуміння біологічної історії. Воно нагадує, наскільки складними та непередбачуваними можуть бути шляхи еволюції, і як крихітна, давня істота з океану може мати прямий стосунок до того, як ми сприймаємо красу навколишнього світу сьогодні.
Нагадаємо, нещодавно міжнародна група вчених, аналізуючи 87 скам’янілостей за останні два мільйони років, виявила нові докази складної еволюції людського черепа. Це масштабне дослідження підтвердило, що збільшення об’єму мозку та зменшення обличчя у наших предків відбувалося не лише під впливом природного відбору, а й завдяки випадковим генетичним мутаціям та культурним інноваціям.
💥 Думка редакції Бомба Новини:
Це відкриття – справжній подарунок для всіх, хто захоплюється таємницями природи. Воно змушує нас подивитися на власні очі не просто як на орган, а як на живий зв’язок з глибиною мільйонів років еволюції. Це нагадування про те, наскільки тендітною і водночас потужною є історія життя на Землі, і як важливо цінувати кожен елемент цього дивовижного спадку.
Source: tsn.ua