У 1931 році майже 4000 овець залишили на субантарктичному острові Кемпбелл, що належить Новій Зеландії. Минули десятиліття, тварини здичавіли, а їхня популяція набула незвичайних спадкових ознак, які здивували вчених.
Історія почалася з фермера Джона Воррена, останнього орендаря на острові. Він не зміг продовжувати роботу через падіння цін на вовну та м’ясо, а також серйозні проблеми з логістикою. Велика депресія лише погіршила ситуацію.
Фермер і його працівники прожили на острові близько двох років. У 1931 році їх евакуювали, залишивши приблизно 4000 овець та 20–30 корів.
Овець змінила природа
Острів Кемпбелл, розташований приблизно за 620 кілометрів на південь від острова Стюарт, характеризується сильними вітрами, постійною вологістю та переважно кислими торф’яними ґрунтами. Ці умови були вкрай несприятливими для домашніх тварин.
Без людського втручання вівці здичавіли. Їх перестали стригти, проводити селекцію чи захищати від суворої погоди. Природний відбір поступово трансформував популяцію.
До 1961 року чисельність тварин скоротилася приблизно до тисячі, але вже у 1960-х роках вона знову зросла до близько 3000.
Дослідження, проведені до 1970 року, показали, що в овець підвищилася частота окотів. Крім того, вони почали досягати статевої зрілості вже у віці одного року та самостійно скидати шерсть, що усунуло потребу в регулярному стриженні.
Вчені врятували десять унікальних овець
Незважаючи на наукову цінність популяції, велика кількість здичавілих овець почала завдавати шкоди унікальній рослинності острова. Тому в 1970 році влада встановила огорожу, а згодом розпочала поступове вилучення тварин.
Проте науковці прагнули зберегти цю незвичайну популяцію. Влітку 1975–1976 років десять овець було відловлено та перевезено до Нової Зеландії для розведення в неволі.
Згідно з даними енциклопедії “Те Ара”, у цих тварин виявили стійкість до копитної гнилі та здатність самостійно скидати шерсть.
Згодом усі вівці, що залишилися на Кемпбеллі, були знищені в рамках природоохоронної програми, що дозволило відновити рослинність острова. Нащадки десяти врятованих тварин зберегли генетичну спадщину популяції, яка розвивалася без втручання людини майже пів століття.
Дізнатися більше на: www.unian.ua