Іван загинув від російської ракети в день 22-річчя: мати перевезла тіло сина-героя з Костянтинівки до Києва після його смерті.

З юних років Іван Кондрашов плекав надію стати працівником пера, проте доля розпорядилася так, що він вступив до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Іван був радий, що стане військовим психологом, оскільки мав щире бажання допомагати людям. Задумував лишитися в столиці, мав любу дівчину, з якою бажав створити сім’ю. Але напередодні великої війни, отримавши диплом магістра, юного спеціаліста відрядили на службу до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. І з перших діб вторгнення Іван перебував на передовій, працював офіцером-психологом артилерійського дивізіону. На превеликий жаль, 20 червня 2022 року, у свій день народження, під час виконання бойового завдання у Дружківці Іван поліг. Це трапилося внаслідок ворожого ракетного удару. 22-річного лейтенанта удостоєно орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Його зображення потрапило до артпроєкту «Наші», який створила землячка героя Оксана Шабас.

«Його дотепи викликали сміх навіть у найскрутніші часи»

— Іван виріс у місті Костянтинівка Донецької області. Син навчався добре, віддавав перевагу гуманітарним дисциплінам, — розповідає «ФАКТАМ» мати героя Ольга Кондрашова. — Після закінчення школи він планував вступити на факультет журналістики. Проте не зарахували, сказали, що не вистачило балів з іноземної мови. Ви б бачили розчарування Івана. Змиритися з цим він не хотів, подав апеляцію. Його наполегливість вразила адміністрацію університету. Зрештою, йому запропонували навчання у Військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка на офіцера-психолога. Ще й бюджет. Син був щасливий. Усе в нього виходило, за чудові успіхи отримував стипендію.

ВІДЕО ДНЯ

“Син був щасливим, коли вступив до Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка”, – розповідає мама Івана Кондрашова

Володимир Чумак, колишній однокурсник і товариш загиблого, розповів, що Іван був командиром відділення:

— Він відразу проявив себе як спокійна, врівноважена, розсудлива та чуйна людина. Завжди був уважним до оточуючих, комунікабельним і водночас дуже стриманим. Згадую, як наприкінці курсу молодого бійця, мені зателефонувала чи то мати, чи то бабуся Вані й дуже схвильовано спитала, як він себе веде, чи не пустує. Я щиро здивувався самій постановці цього питання. Одразу заперечив: кажу, який там пустун — Ваня проявив себе зразково, був старанним, дисциплінованим, відповідальним. Людина на іншому кінці слухавки тільки розсміялася з полегшенням. Тоді я ще не знав, що в Івана була особлива риса — турбота про рідних. Він ніколи не демонстрував слабкості, навіть коли служба давалася важко. А давалася вона всім нам нелегко.

Згодом я мав змогу познайомитися з його мамою, здається, під час присяги. Вона, як і раніше, поцікавилася, як справи у сина, і я не роздумуючи повторив ті самі слова. Інакше й не міг, бо Іван справді не давав жодного приводу говорити щось погане. Він ніс службу гідно, а складнощі сприймав із гумором. Власне, це стало його особливістю. Багато хто в групі досі згадує ті моменти, коли його жарти змушували сміятись навіть у найтяжчі часи.

Не можу сказати, що ми були з Іваном найкращими приятелями. Проте завжди підтримували контакт. Він був уважним — завжди вітання зі святом, коротке повідомлення, дзвінок, щира зацікавленість до справ. Ділився і радістю, і тим, що турбувало. Хоча, по правді кажучи, «невдачами» це було важко назвати, скоріше питання, які він вирішував швидко, нестандартно і з притаманною йому легкістю. У нього був дар домовлятися — не хитрувати, не викручуватись, а саме домовлятися. І робив це так, що було вигідно всім. У цьому було щось по-справжньому підприємницьке. Такий собі стратег із людським обличчям.

“Всі проблеми Іван вирішував швидко, нестандартно і з притаманною йому легкістю”, – згадує Володимир Чумак, колишній одногрупник та товариш Кондрашова

«Не пробачила б собі, якби могилу сина зруйнували окупанти»

У грудні 2021 року Іван Кондрашов закінчив навчання й отримав диплом військового психолога. Після того юного та перспективного офіцера направили служити до міста Володимир на Волині у складі 14-ї механізованої бригади.

— Якось заступив разом з Іваном у денне чергування по ВСП. Після загального обходу ділянки відповідальності черговий офіцер відпустив нас, оскільки це був вихідний день, то трохи раніше, ніж зазвичай, — згадує побратим бійця Єфрем Махов. – Було ще холодно, і ми вирішили десь зігрітися та перекусити, бо не поснідали зранку. Вибір зупинився на «Пузатій хаті». У мене якраз були проблеми з грошима, то Ваня запропонував мене пригостити. Я відмовлявся, та він сказав, що колись я йому допомагав і колись ще допоможу, тому, мовляв, погоджуйся. Після смачного обіду ми заснули прямо за столом, поки до нас не підійшла прибиральниця й не сказала, що так не можна.

Читайте також: «Толя встиг надіслати татові відео, де він лежить поранений»: мама 20-річного прикордонника «Монтани», який залишив академію, щоб захищати країну

З початком повномасштабної війни Іван Кондрашов надавав психологічну підтримку своїм побратимам. Відважний воїн ніс службу на Житомирщині, Миколаївщині, Дніпропетровщині, Харківщині та Донеччині. Йому дуже боліло те, як російські вороги руйнують його рідну Костянтинівку та інші міста.

22-річний лейтенант Іван Кондрашов нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

— Навіть вже перебуваючи в зоні бойових дій, виконуючи складні та небезпечні завдання, Іван виходив на зв’язок, ділився інформацією, що могла зберегти комусь життя, — додає Володимир. — І робив це не зі службового обов’язку, а просто так, по совісті. Бо таким був Ваня — людиною, яка жила не для себе, а заради інших. Маленький лицар із великим серцем.

Читайте також: «Не залишив моїй дитині хоча б малюсінького шансу на життя»: мама Героя України Дмитра Масловського, якого вбив російський штурмовик

20 червня 2022 року, у свій день народження, під час ракетного удару по місту Дружківка Іван Кондрашов загинув. Матір досі згадує цю трагедію зі сльозами на очах.

— Ніщо не віщувало лиха. Син був у Дружківці, це не лінія фронту, на той час тихе місце, — розповідає Ольга Кондрашова. — На початку дев’ятої ранку розмовляв із бабусею, жартував і обіцяв, що наступний день народження обов’язково відсвяткує в родинному колі. Я теж ще встигла привітати зранку Івана. Вкотре наголосила як сильно люблю і молюсь за нього та наших воїнів. Попросила одне — берегти себе, бо ми всі чекаємо на нього вдома. Іван пообіцяв, що так і буде… Знаю, що поруч із місцем, де були бійці, знаходилися склади. Син відійшов в той бік, бо хтось йому зателефонував. За секунди прилетіла ракета. Іван загинув єдиний з усіх. Оскільки тіло сильно обгоріло, впізнавали його за ДНК-процедурою.

Портрет Івана Кондрашова увійшов до артпроєкту «Наші», який створила землячка героя Оксана Шабас

Спочатку захисника поховали у рідній Костянтинівці, а потім у зв’язку з бойовими діями родина прийняла складне рішення — перепоховати його в місті Київ, на Алеї Слави Лісового кладовища.

— Тепер розумію, що все правильно зробила, адже Костянтинівку цілодобово бомблять, стирають з лиця землі. На цвинтар вже не поїдеш, а я б не простила собі, якщо могилу сина зруйнували окупанти. Мені хочеться часто їздити до Івана, розповідати, яким нестерпним стало життя без моєї кровинки, — каже згорьована мати. – В Івана було багато друзів, а з дівчиною — шалене кохання. Він купив обручку і хотів освідчитися, але дівчина отримала її після загибелі коханого…

Ніколи не перестану любити сина і казати, що він був, є і буде найкращим сином, найсвітлішою людиною, яка залишила слід у цьому світі. Моє серце завжди буде з ним, і поки я жива, я буду берегти й передавати пам’ять про Ванюшу далі. Бо любов сильніша за смерть, а пам’ять сильніша за час.

Раніше «ФАКТИ» розповідали історію 25-річного захисника Андрія Лінійчука, який освідчився коханій 28 квітня, а через два роки в той самий день і місяць загинув. Воїн посмертно став Героєм України.