Він перетворився на справжній гімн радянським курортам. Під нього танцювали в піонерських таборах, освідчувалися в коханні під шум хвиль, фотографувалися на фоні Чорного моря. Однак мало хто знає, що ця пісня не є ні радянською, ні справді любовною, ні навіть розслаблюючою, передає Ukr.Media .
Його витоки сягають Японії, створені з абсолютно іншим почуттям.
Японський роман: прощання з життям
Мелодія, яку ми розпізнаємо як «Біля моря, біля синього моря», насправді має японську назву Umi, що перекладається просто як «Море». Створена в 1933 році Шинья Кікучі та написана поетом Харуо Сато, вона була далеко не легковажною курортною мелодією. Натомість вона виконує функцію прощальної пісні, майже схожої на реквієм.
В оригінальній ліриці море зображується не як місце для відпочинку та коктейлів, а символізує вірність і смерть. Море манить героя пісні віддати своє життя за імператора, за свою батьківщину. Це нагадує колиску, куди лягають останній раз.
Ось приблизний нарис змісту віршів японської версії:
«Якщо я загину, нехай моє тіло спочине в морі,
Якщо я виживу, мої кістки залишаться біля його берегів.
Все своє існування я присвятив Батьківщині,
Тепер мене знову вітає море…”
Здається, пісня виражає внутрішні почуття людини, яка більше не боїться смерті, а натомість відчуває поєднання з океаном — ніби з вічністю.
Як пісня потрапила в СРСР?
Після Другої світової війни Японія, зазнавши поразки, стала відкритою для культурних обмінів. Якось пісня «Умі» потрапила до Радянського Союзу в 1950-х роках, що призвело до справжнього музичного ренесансу.
Радянські лірики сприйняли зворушливу та меланхолійну мелодію, створивши абсолютно нові тексти, зосереджені навколо романтичних ескапад, теплих хвиль і грайливого флірту. Ні про смерть, ні про жертву, ні про імператора не залишилося жодного слова. Все перетворилося на щось яскраве, тепле, романтичне.
Від імперських маршів до пляжних гімнів
В СРСР пісня була зустрінута з величезною прихильністю. Його виконували численні артисти, крутили по радіо, грали на шкільних танцях і навіть знімали у фільмах. Він став символом чогось ніжного й безтурботного — різкого контрасту із задумом японського композитора.
Це ілюструє, як музика може розвиватися незалежно, і вона справді процвітала. Мелодія, народжена в тривожній атмосфері довоєнної Японії, зрештою стала саундтреком до радянських канікул.
Інтригуючий поворот
Іронія полягає в тому, що пісня, призначена як прощальний гімн, перетворилася на гімн возз’єднання. Замість солдата мова йшла про коханця. Замість прощання з життям, він святкував перший поцілунок. Море залишається бурхливим, але тепер його хвилює кохання.
Це відображає природу культури: вона не має паспортів, але має дивовижну здатність до трансформації. Іноді, щоб передати справжню суть мелодії, потрібно змінити не ноти, а слова.
Тому наступного разу, коли ви почуєте знайоме «біля моря, біля синього моря», згадайте: колись десь у Токіо ця мелодія звучала зовсім по-іншому — як щемливий шепіт духу самурая. Для нас це стало спогадом про перше кохання та ароматом теплого моря. І це його справжня краса.
Джерело: ukr.media