Повномасштабна війна показала, що гасло «Ніколи знову» може будь-якої миті опинитися під питанням. Тож важлива місія на цій війні – документування досвідів людей, що її переживають. Лише зберігши памʼять про події, які відбуваються нині, Україна зможе подолати цю травму в майбутньому.
Документацією досвідів цивільних під час війни займається музей «Голоси мирних», започаткований Фондом Ріната Ахметова. Чому музеї пам’яті надважливі для суспільств, що переживають болісний досвід війни? Розповідає Наталія Ємченко, директорка зі зв’язків із громадськістю та комунікацій System Capital Management, членкиня наглядової ради Фонду Ріната Ахметова.
Виставка «Голоси» від музею «Голоси мирних» Фонду Ріната Ахметова.
Яким є значення відкриття фізичного простору музею «Голоси мирних» Фонду Ріната Ахметова, що розпочав свою роботу наприкінці лютого у просторі Музею історії міста Києва? Чим є перехід в офлайн-формат для інституційного поступу музею?
Ми почали формувати наш архів історій цивільних ще у 2014 році – щойно розпочалася війна. Відтоді Фонд Ріната Ахметова допомагає постраждалим від російської агресії на Донбасі. Люди, яких ми евакуювали або яким привозили гуманітарну допомогу, були першими свідками війни – відтак ми документували їхні історії. Тоді ніхто й уявити не міг, що згодом це переросте у створення повноцінної інституції у сфері пам’яті. У 2018 році ми публічно презентували цей архів, у 2020-му він перетворився на онлайн-музей, головним фокусом якого було документування досвідів цивільних під час війни через інструменти усної історії. Нашою місією ми обрали збереження правди, адже від початку бачили музей головним джерелом правди про війну від першої особи.
До лютого 2022 року ми продовжували збирати свідчення, ще не знаючи, що згодом це перетвориться на історію світового масштабу. Концентрувалися передовсім на Донбасі, де тривали бойові дії, крок за кроком напрацьовуючи методологію та досвід документування. Шукали відповіді на складні питання – від етики документування до безпеки свідка.
Коли почалася велика війна, ми були готові до масштабування наших завдань. У нас уже була фахова команда психологів, журналістів та інших фахівців, випрацювана методологія роботи. Відтоді ми спрямували наші зусилля на фіксацію реальності, завдяки чому зуміли накопичити дуже великий масив історій цивільних. Також ми розбудували мережу академічних та інституційних партнерств як в Україні, так і в інших країнах. Нині співпрацюємо з провідними університетами, дослідницькими та документаційними ініціативами, як-от американськими USC Shoah Foundation та Oral History Association, а також музеями пам’яті по всьому світові.
Але ми завжди розуміли: якщо хочемо розвиватися як музейна інституція, нам потрібно заходити на музейну територію, зокрема в офлайн-форматі. В Україні є цифрові музеї, що існують без фізичного простору: наприклад, Музей Майдану. У світі вони також є. Але для нашого інституційного поступу було дуже важливо зробити перехід до повноцінної музеєфікації, а також почати розвивати відносини з більш широкою аудиторією.
Діана Попова, Антон Дробович та Наталія Ємченко на виставці «Голоси» музею «Голоси мирних».
Як ви рухалися до цієї мети?
Ми почали шукати музейного партнера і зрозуміли, що ним може стати Музей історії міста Києва. Ми чудово доповнюємо один одного: це інституція з сильною експертизою, вони багато працюють із темою війни; натомість у нас є великий масив історій цивільних та артефактів. Наші спільні роздуми та розмови привели до розуміння, що одним зі спільних кроків для нас може бути саме створення фізичного простору. Причому не суто виставкового, а такого, де весь час відбувалися б дискусії, зустрічі, лекції, інтелектуальні практики.
Ми також бачили цей простір мультимедійним, оскільки, працюючи з візуальними практиками, знаємо силу цього інструменту для розказування історій. Ще ми віримо в імерсію як інструмент пошуку способів розповідати про досвід війни від першої особи (зокрема тим, хто такого досвіду не має).
Якими є особливості музеїв пам’яті в різних країнах світу? У чому полягає їхня роль у контексті розвитку культури памʼятання в суспільствах?
Музейні інституції як такі сфокусовані на накопиченні та збереженні колекцій, а також на поширенні знання через репрезентацію зібраних артефактів. Вони обов’язково мають фонди, які є предметом вивчення науковців та дослідників. Музей пам’яті – це комплексна історія: це і про накопичення, і про збереження, і про дослідження, і про поширення.
Саме поширення зібраного масиву даних через розповідання та репрезентацію – це те, що перетворює архів на музей. Наприклад, у музею «Голоси мирних» Фонду Ріната Ахметова є онлайн-портал, де викладені історії. Але повноцінний музей – це не просто відкрити архів для аудиторії. Це сума фахових зусиль, яких потрібно докласти, щоб історію було не лише поширено, а й почуто. Інформацію має бути розказано, але паралельно аудиторія має її зрозуміти і певним чином відрефлексувати. Це можливо тільки в офлайн-форматі. Саме тому перехід в офлайн став для нас дуже важливим етапом у інституційному розвитку музею «Голоси мирних» Фонду Ріната Ахметова.
Перехід в офлайн став дуже важливим етапом у інституційному розвитку музею «Голоси мирних» Фонду Ріната Ахметова.
Перехід в офлайн став дуже важливим етапом у інституційному розвитку музею «Голоси мирних» Фонду Ріната Ахметова.
Перехід в офлайн став дуже важливим етапом у інституційному розвитку музею «Голоси мирних» Фонду Ріната Ахметова.
Перехід в офлайн став дуже важливим етапом у інституційному розвитку музею «Голоси мирних» Фонду Ріната Ахметова.
Щодо значення музеїв пам’яті для розвитку культури пам’ятання – воно фундаментальне. На відкритті офлайн-простору директор Інституту національної пам’яті Антон Дробович сказав дуже важливу річ про роль архівів війни для майбутнього памʼятання. Зараз, перебуваючи в епіцентрі подій, ми не усвідомлюємо історичної важливості задокументованих свідчень, навіть фото в наших телефонах. Усе це є так само цінним, як і крихким. Якщо це «живе» на одному пристрої і не інтегровано в більш сталі цифрові системи, є великий ризик втратити ці дані, тоді як ми неодмінно мусимо їх зберегти.
Чому присвячено виставку «Голоси», відкриттям якої розпочалася робота офлайн-простору музею?
Працюючи над виставкою «Голоси», ми намагалися знайти способи осмислення та рефлексії на події війни, що нині відбувається в Україні.
Основою експозиційного рішення виставки є триптих інсталяцій, присвячений втраті дому та запитанню «Що таке дім і де він?». Перша інсталяція «Місто» відтворює образ зруйнованого міста зі спорожнілими будинками, що нині так болісно відлунює багатьом українцям. Друга інсталяція «Стовп зруйнованого життя» складається із валіз та 16 артефактів з колекції музею. Третя – стіна під назвою «Мирні», з фігурами, що розвернуті до глядача спинами. На них – валізи, що ховають історії людей, яких війна змусила залишити їхні домівки. Також в експозиції є валізи із планшетами, на яких можна побачити відеоісторії цивільних.
Основою експозиційного рішення виставки «Голоси» є триптих інсталяцій, присвячений втраті дому та запитанню «Що таке дім і де він?».
Основою експозиційного рішення виставки «Голоси» є триптих інсталяцій, присвячений втраті дому та запитанню «Що таке дім і де він?».
Перша інсталяція «Місто» відтворює образ зруйнованого міста зі спорожнілими будинками.
Друга інсталяція «Стовп зруйнованого життя» складається із валіз та 16 артефактів з колекції музею.
Третя — стіна під назвою «Мирні», з фігурами, що розвернуті до глядача спинами.
Третя — стіна під назвою «Мирні», з фігурами, що розвернуті до глядача спинами.
Композиторка Яна Шлябанська також спеціально для виставки написала трек до саунд-інсталяції, у якій лунають голоси героїв історій з колекції музею. А актори «Дах-тріо» підготували поетично-музичну композицію. Окрім того, в експозиції є відеоряд, що компілює документальні кадри, анімацію, відеоарт, а також артефакти з архіву музею.
Звісно, це дуже непроста виставка, зважаючи на тему, з якою ми працювали. Вона занурює людину в емоційні переживання, але експозиція побудована таким чином, аби провести глядача крізь темряву на світло.
«Голоси» – це дуже непроста виставка, зважаючи на тему.
Експозиція виставки «Голоси» побудована таким чином, аби провести глядача крізь темряву на світло.
Експозиція виставки «Голоси» побудована таким чином, аби провести глядача крізь темряву на світло.
Якою є роль команди кураторів GOGOLFEST у цьому проєкті?
Це далеко не перша наша співпраця з Владом Троїцьким та його командою. Знаючи, що вони чудово працюють з імерсією та аудіовізуальним мистецтвом саме в контексті усної історії, ми вирішили відкривати офлайн-простір саме імерсивною експозицією.
Працюючи над виставкою «Голоси», ми відійшли від класичних форматів репрезентації архівів, створивши із задокументованих нами свідчень повноцінні мультимедійні диджитал-історії. Відвідувачі можуть надягнути навушники і зануритися у проживання цих історій, дивлячись та слухаючи розповіді наших героїв. Виставка «Голоси» – це простір, що працює як сам по собі, на рівні експозиції, так і у форматі експертних кураторських екскурсій.
Як довго триватиме робота експозиції та які події в її рамках заплановано?
Виставка «Голоси» триватиме до кінця квітня. Два місяці її роботи стануть часом експериментів у кількох напрямах. Перший – експозиційний (ідеться про створення різних форм мистецького контенту). Другий – лекційний. Ми бачимо наш офлайн-простір місцем для інтелектуальних експериментів та важливих розмов. І третій – освітній.
Виставка «Голоси» від музею «Голоси мирних» Фонду Ріната Ахметова.
Інсталяція «Стовп зруйнованого життя» складається із валіз та 16 артефактів з колекції музею.
Виставка «Голоси» від музею «Голоси мирних» Фонду Ріната Ахметова.
В експозиції є валізи із планшетами, на яких можна побачити відеоісторії цивільних.
Інсталяція «Стовп зруйнованого життя» складається із валіз та 16 артефактів з колекції музею.
Інсталяція «Стовп зруйнованого життя» складається із валіз та 16 артефактів з колекції музею.
Яким буде подальший фокус розвитку фізичного простору музею «Голоси мирних» Фонду Ріната Ахметова?
Наразі ми перебуваємо у пошуку концепції та форм подальшого розвитку. Нинішній етап роботи музею «Голоси мирних» Фонду Ріната Ахметова я бачу як дуже важливий час намацування способу взаємодії з аудиторією.
За цей рік ми плануємо протестувати у офлайн-просторі різні гіпотези і сценарії розвитку, наростити пул партнерів і форматів діяльності та визначити подальшу стратегію розвитку.
Два наші ключові фокуси уваги на цей рік – продовження збору історій цивільних під час війни та активна адвокація історичної важливості документування цих свідчень. Саме на це будуть спрямовані наші основні зусилля.
Також орієнтовно раз на два місяці ми хотіли б здійснювати нові експозиційні експерименти (вони можуть бути й масштабними, як наша перша виставка, і більш камерними). Ще, оскільки нині в Україні є чимало ініціатив, які також документують досвіди війни, ми б хотіли стати майданчиком для експертного діалогу у цьому полі.