Морпіхи – один із найстійкіших родів військ під час повномасштабної війни, який створений в Україні майже з нуля. Як тримати бійців на високому рівні? Правила лідерства керманича Морської піхоти, генерала Юрія Содоля, якого 11 лютого 2024-го Володимир Зеленський призначив командувачем Обʼєднаних сил ЗСУ. Стаття з березневого номера Forbes 2023 року
Січень 2023 року, штаб бригади ЗСУ на Сході України. Український дрон передає на велику плазму зображення з позицій росіян. За трансляцією спостерігають кілька офіцерів, серед яких командувач Морської піхоти України генерал Юрій Содоль, 52, та командувач 35‐ї бригади морпіхів полковник Юрій Андрієнко, 35.
Відволікшись від екрана, полковник розповідає репортеру Forbes, як Содоль відхилив його перший рапорт про переведення із Сухопутних військ у Морську піхоту. «Попросив почекати», – пригадує Андрієнко. Події відбувались у 2019 році.
«Треба пів року у нас прослужити, а потім пройти посвячення на право носити берет морського піхотинця», – підключається до розмови Содоль.
«Іспит на берет» – одне з головних неформальних правил відбору до Морської піхоти – елітних військ, які мають бути укомплектовані універсальними та найсильнішими бійцями. Це передбачає подолання в повному бойовому спорядженні 8,5 км у пустелі Олешківських пісків. На шляху – штучні перешкоди, імітація бою, евакуація умовно пораненого тощо.
У фіналі виснаженого бійця чекає рукопашний бій проти інструкторів‐морпіхів – вони захищають пагорб, на якому має бути встановлено прапор бригади. Винятків немає. Генерал Содоль пройшов випробування після призначення у травні 2018 року, разом із командувачем свого штабу та іншими офіцерами. «Дістав кілька синців на пагорбі», – пригадує Содоль, якому на той момент було 47 років. Він каже, що інструктори не знають, із ким мають справу, тому при зустрічі на звання не зважають.
«Підрозділи морської піхоти завжди в епіцентрі боїв, – каже міністр оборони Олексій Резніков. – Маріуполь, Херсонщина, район Вугледара, Мар’їнка і безліч інших точок, де справжнє пекло».
Як Содоль керує морпіхами і чого у нього можуть навчитися керманичі бізнесу?
Бути поруч. Спілкуватися
Доки у штабі триває нарада – командири доповідають про стан справ на різних ділянках фронту – здається, у генерала є відповіді: Содоль намагається тут і зараз вирішити питання. Один із комбатів доповідає про потребу в підсиленні на важливій ділянці – генерал телефонує до інших підрозділів і знаходить резерви. Дається взнаки бойовий досвід – у 2014 році Содоль командував 25‐ю бригадою десантників, яка п’ять місяців провела в активних боях у зоні АТО.
Іноді Содоль жартує. «Гумор допомагає зняти напругу», – говорить його давній побратим, полковник Вадим Сухаревський (позивний Борсук). До великої війни він тривалий час командував 503‐м батальйоном Морської піхоти, а також був керівником штабу морпіхів.
Технології дозволяють командувачу керувати підрозділами дистанційно, проте Содоль воліє особисто перебувати на лінії зіткнення. «Треба бачити очі, чути інтонацію кожного командира», – поясняє він.
У нього є правило для виїздів: «Якщо командувач приїжджає на передову, він має обов’язково розв’язати на місці як мінімум одне важливе завдання».
Перебування на фронті підвищує реноме командувача серед особистого складу. «Йому довіряють», – каже начальник управління морально‐психологічного забезпечення МПУ полковник Сергій Смірнов. «За цим командиром я хоч на край землі», – підтримує Сухаревський. Недовіра до командування – основна причина дезертирства на фронті, зазначав головний сержант 47‐ї бригади «Маґура» Валерій Маркус у січневій лекції перед сержантським корпусом ЗСУ.
Морпіхи – один із найстійкіших родів військ під час цієї війни. Але і з ними трапляються ситуації, коли не все залежить від них. Влітку 2022 року підрозділи 35‐ї бригади МПУ воювали на херсонському фронті. Форсували Інгулець, підрозділи морпіхів зазнавали втрат, їх було підсилено нещодавно мобілізованими та недосвідченими солдатами. Після захоплення плацдарму на річці, опинившись під сильним вогнем ворога, новобранці спровокували відхід підрозділу на старі позиції, пригадує комбриг 35‐ї полковник Юрій Андрієнко. Це болюче нагадування про те, як важливо підтримувати належний рівень мотивації та довіри до командування серед бійців, зазначає Андрієнко.
Пізніше, 4 жовтня, в цьому районі Херсонщини саме матроси 35‐ї підняли український прапор у селі Давидів Брід, яке в травні‐червні було місцем тяжких боїв та кілька разів переходило із рук в руки.
Саме тоді, 2018 року, аби підтримувати приклад лідерства, генерал Содоль з офіцерами свого штабу проходив надважку смугу перешкод за право носіння берета морпіха Фото Олександр Завтонов
Ідеологія, традиції та всебічний розвиток
Морська піхота України станом на початок повномасштабної російської збройної агресії налічувала близько 7000 бійців із трьох бригад, одного полку та одного батальйону. Якщо описувати структуру цього підрозділу бізнесовою мовою, командувач – це CEO, командири бригад та батальйонів – керівники дирекцій чи департаментів.
Це майже з нуля створений рід військ: дев’ять років тому в України залишалося дві сотні морпіхів.
До 2014 року єдиний український батальйон морпіхів розташовувався у Феодосії. Під час анексії Криму більшість бійців перейшли на бік ворога. Вірними Україні залишилось приблизно 20% особового складу – 200 матросів Морської піхоти. Після анексії Криму командування ЗСУ відрядило морпіхів до зони АТО – бої в Широкиному, Гнутовому, Павлополі. Згодом за морпіхами закріпили частину фронту в районі Маріуполя, а також майже 2700 км берегової лінії Чорного та Азовського морів.
З кримської історії зробили висновки. До бойової підготовки додали моральну та світоглядну. Військовий капелан 36‐ї бригади Андрій Зелінський допомагав розробляти посібник з військового лідерства для МПУ. В ньому описано принципи морпіхів, цілі підрозділів та є текст клятви морського піхотинця. Ця книжка кишенькового формату є у кожного піхотинця.
Содоль доклав зусиль, щоб у новій Морській піхоті нічого не залишилося від радянської армії. Підрозділи називали на честь історичних діячів української армії. Наприклад, контрадмірала Михайла Білинського – морського міністра в уряді Симона Петлюри, який формував перші полки Морської піхоти. Чи Михайла Остроградського – героя визвольних змагань 1917–1920 років, який командував Чорноморським флотом України. «Позбуватися всієї «радянщини» – надзвичайно важливо», – поясняє полковник Вадим Сухаревський.
Традиції у морпіхів не лише бойові. Ось один із незвичних прикладів.
У грудні 2021 року, після стрільб та військових навчань, 13 офіцерів Морської піхоти 503‐го батальйону разом із дружинами щодня витрачали півтори‐дві години на навчання вальсу та полонезу. Вони мали опанувати танці менш ніж за місяць, аби 25 грудня взяти участь в офіцерському балі, який відбувся в Одесі. Парадна біла форма для чоловіків, білі сукні – для їхніх дружин. Організатор – колишній комбат 503‐го Вадим Сухаревський – Борсук і його дружина Юлія. Лейтенант 35‐ї бригади Юрій Маланчук свою участь у балі сприймає як ще один бік універсалізму морпіхів: «Кожен офіцер має поєднувати в собі багато профільних та непрофільних спеціальностей», – каже він.
За два місяці актуальнішими стали бойові навички.
Порядок отримання берета морського піхотинця
- Шість місяців служби в підрозділах Морської піхоти України.
- Позитивна характеристика від командира підрозділу.
- Проходження медичного огляду.
- Іспити: вогнева та фізична підготовка, знання Кодексу морпіха.
- Проходження смуги перешкод.
- Складання присяги морського піхотинця, вручення берета.
Кадри вирішують усе
На початку 2018 року командування ЗСУ змінило структуру Військово‐морських сил відповідно до стандартів НАТО. Реформа передбачала додатковий набір морпіхів та створення окремого командування Морської піхоти України. У травні того ж року генерал Содоль став командувачем морпіхів, а нову бригаду МПУ сформували на базі 137‐го окремого батальйону.
На практиці це означало збільшення особового складу підрозділу вчетверо. «Наш взірець – морська піхота США», – казав тоді Содоль. Реформа обіцяла морпіхам кращі умови, найсучасніше озброєння і жорсткий вишкіл. Радянські загальні казарми з одним санвузлом та душовою замінили на побудовані за натовськими стандартами. Одну сучасну військову базу для морпіхів звели в Одеській області, іншу – під Маріуполем. Для морпіхів закупили партію броньованих автомобілів Varta і кілька десятків сучасних БТР‐амфібій.
Саме тоді, 2018 року, аби підтримувати приклад лідерства, генерал Содоль з офіцерами свого штабу проходив надважку смугу перешкод за право носіння берета морпіха. Це спрацювало. Ще за рік, коли формування нової бригади було майже завершено, новий командир бригади – полковник Микола Палас – теж пройшов 8,5‐кілометрову смугу в Олешківських пісках. Палас – один з тих, хто у 2014 році відмовився переходити на бік росіян. Нині він заступник командувача МПУ і повний кавалер ордена Богдана Хмельницького.
Важливо вміти розпізнати талант, поставити на керівні посади людей із лідерськими якостями й підтримувати високий рівень мотивації, пояснює Содоль свій стиль «менеджменту».
Інший приклад сильного лідера в команді Содоля – полковник Сухаревський (Борсук). Про нього знає чимало військових, він – жива легенда, «офіцер, який стріляє першим».
Ця історія з квітня 2014 року, коли підрозділ десантників під керівництвом лейтенанта Сухаревського прикривав оперативну групу СБУ в захопленому бойовиками Ігоря Гіркіна‐Стрєлкова Слов’янську. Коли сепаратисти почали розстрілювати автомобілі українських спецпризначенців, саме Сухаревський зі свого БТР першим відкрив вогонь у відповідь. Він зробив це всупереч наказу свого безпосереднього командира – полковника Віктора Копачинського. Завдяки діям сміливого лейтенанта вдалося врятувати учасників операції – бойовики Гіркіна із втратами відступили.
Генерала Содоля було призначено командувачем морпіхів у 2018 році. Відтоді в армії змінилося двоє головнокомандувачів та один його безпосередній начальник – командувач ВМС Фото Олександр Завтонов
Борсука із Содолем поєднують спільні погляди на відбір морпіхів. Жодних винятків, лише найсильніші бійці, цей принцип Сухаревський описує так: «Закон джунглів спрацював: ті, кого не влаштовує війна, малодушні та заробітчани, поступово відсіюються, а збираються однодумці».
Відмінність морпіхів від звичайної піхоти – тривала підготовка, вишкіл. «Готуємо універсальних воїнів, які вміють керувати будь‐яким видом військової техніки, стріляти з усіх видів зброї, воювати на суходолі, морі та у повітрі», – говорить 52‐річний Содоль, на рахунку якого понад 100 стрибків із парашутом. Окрема вимога – фізична стійкість та вміння переносити навантаження і стрес. Двоє синів генерала – теж військові. Молодший – курсант Одеської академії морської піхоти, старший – офіцер у 25‐й бригаді ДШВ. «Він сам вирішив іти у 25‐ту, – пригадує Содоль, – я йому сказав: ти розумієш, що йдеш у бригаду, якою я понад вісім років командував? Можу пообіцяти, що тебе ганятимуть більше за всіх».
Коли синам було по п’ять‐шість років, Содоль брав їх із собою на полігонні навчання. Так само, як робив його батько – також військовий.
Випробування вогнем
Повномасштабну агресію Росії генерал Содоль зустрів на донбаському фронті. Значна частина підрозділів МПУ була розташована на різних ділянках узбережжя Чорного та Азовського морів.
На початку березня дві батальйонно‐тактичні групи росіян, обходячи Маріуполь з півночі, заходили в тил 53‐ї окремої механізованої бригади ЗСУ, загрожуючи її оточити. За наказом командування Содоль відрядив 503‐й батальйон морпіхів зупинити просування ворога. Підрозділом, який вважався одним із найбоєздатніших, керував 27‐річний капітан Павло Сбитов. Морпіхи батальйону називають себе «борсуками» – за позивним першого командира. 9 березня 2022 року матроси 503‐го зайняли оборону вздовж сіл Зачатівка – Вільне – Євгенівка. Сили ворога на деяких ділянках переважали вдвічі‐втричі. «Борсукам» удалося зупинити просування росіян на цій ділянці та врятувати 53‐тю бригаду від оточення. «Захопили 23 одиниці ворожої техніки: п’ять БТР, 16 БМП‐3 і два танки Т‐72», – пригадує Содоль.
Комбата Сбитова смертельно поранили у бою біля села Євгенівка 11 березня 2022 року. «Він до останнього залишався разом зі своїми людьми та керував відбиттям атаки», – пригадує Содоль. Згодом Сбитова було нагороджено званням Герой України. Про цей бій морпіхи розказували і журналісту Бутусову. «Капітан Сбитов зробив усе, що було можливо, аби зупинити ворога, і росіяни не змогли проломити нашу оборону», – описує Бутусов.
Маріуполь у березні 2022 року боронили морпіхи 36‐ї бригади під командуванням полковника Володимира Баранюка. За участь у цих боях у березні 2022 року він отримав медаль «Герой України». Поступово матроси 36‐ї відступили на новий рубіж оборони – Металургійний комбінат імені Ілліча. Чи міг він стати фортецею, якою був завод «Азовсталь»?
Судячи з подальших подій, у бригаді не було єдиної точки зору щодо дій. Частина морпіхів під командуванням Баранюка 11 квітня пішла на прорив. Зазнавши серйозних втрат, чимало матросів потрапили в полон. Один із офіцерів бригади, майор Сергій Волинський, зі своїми бійцями прорвався із заводу, аби з’єднатися із побратимами з Нацгвардії – полку «Азов». Інша частина під командуванням заступника комбрига, майора Євгена Бови змогла пробитися до своїх, пройшовши більше сотні кілометрів по тилах ворога. Вони виходили не як Баранюк, а малими групами, по четверо – шестеро людей. Таким шляхом прорвалося 144 бійці, але не сам Бова, він потрапив у полон.
Чи могли морпіхи разом з іншими частинами втримати місто Марії, відкинути росіян чи прорвати оточення? Шансів майже не було. «На півдні в нас було найгірше співвідношення сил», – каже військовий аналітик фонду «Повернись живим» Микола Бєлєсков. Чому Баранюк пішов на прорив, хоча не всі офіцери його бригади збиралися це робити? Чи не треба було тримати оборону на Ілліча? «На цій операції досі стоїть гриф «Таємно», все буде розказано після перемоги», – відповідає Содоль.
Згодом росіяни обміняли двох офіцерів бригади Баранюка – Бову і Волинського. Сам Баранюк досі в полоні. «Він знакова фігура, відомий командир та Герой України, ворог розуміє, наскільки це важлива людина», – каже Содоль.
Згідно з умовами угоди про обмін, Волинський перебуває в Туреччині. А капітан Бова зараз тренує матросів для двох нових бригад МПУ. Він очолить одну з них. Частина навчань морпіхів відбувається на території союзників – у Польщі та Великій Британії.
Під час повномасштабної агресії МПУ змінила правило для новобранців – тепер берет морпіха видають за бойові заслуги чи після подання пропозиції про нагородження.
Від початку повномасштабної збройної агресії 1001 морський піхотинець отримав нагороди, ще близько 500 висунуто на державні відзнаки. Героїв України серед морпіхів – вісім.
…
Генерала Содоля було призначено командувачем морпіхів у 2018 році. Відтоді в армії змінилося двоє головнокомандувачів та один його безпосередній начальник – командувач ВМС. Головнокомандувач Валерій Залужний казав в інтерв’ю The Economist у 2022‐му, що на початку збройної агресії звільнив 10 генералів із командування ЗСУ. Содоль – на місці. «Із Залужним спілкуюся двічі на день», – розповідає він.
У вересні минулого року командувач ВМС адмірал Олексій Неїжпапа нагороджував бійців 35‐ї бригади морпіхів. «У нас ще багато роботи, – сказав тоді адмірал. – Попереду – Херсон, пізніше – Сімферополь і Севастополь». Херсон уже звільнено.