Нестор Махно уособлював анархізм, будучи неоднозначною фігурою в історії | Фото: Wikipedia
Сьомого листопада минає 137 років з дня народження Нестора Махна. “Отець Махно” та махновці – одна з важливих сторінок Української революції 1917–1921 років. Махно був доволі контроверсійною персоною, що воював і супроти “білих”, і супроти “червоних”, і став втіленням анархістського руху.
Нестор Махно був однією з найбільш колоритних особистостей початку ХХ століття, а рух, який він очолював, мав значний вплив на хід історичних подій. Сфера діяльності Махна охоплює не лише Українську революцію. Певною мірою саме Махно двічі, у 1919-му та 1920 роках, обумовив крах російського білогвардійського руху. Фокус зібрав найцікавіші факти про українця, чиє ім’я стало загальним.
Махно не мав вищої освіти, і навіть у школі провчився тільки два роки, проте, безсумнівно, мав лідерські якості, оскільки керував Революційною повстанською армією України (махновців) і зміг створити анархістське псевдодержавне утворення “Вільний район”, прагнучи поєднати принципи анархії та Запорозької Січі.
Відео дня Життєпис Нестора Махна
Нестор з’явився на світ у селі Гуляйполі, що на території теперішньої Запорізької області, 7 листопада 1888 року. Батько – Іван Міхненко – працював кучером у поміщика, мати – Євдокія (дівоче прізвище Передерій) займалася вихованням п’ятьох синів, серед яких Нестор був наймолодшим.
Нестор Махно в юні роки Фото: Wikipedia
Батько Нестора помер, коли тому ще не виповнилося й року. Він згадував, що мати віддала його у місцеву двокласну школу, де він навчався добре і “шкільні науки давались йому легко”. Майбутній анархіст навчався тільки взимку, тому що влітку працював з раннього віку.
У 1906 році Нестор Махно став членом анархістської організації “Спілка бідних хліборобів”, яка діяла на тогочасній Катеринославщині. З 14 жовтня 1906 року у складі групи брав участь у терористичних акціях та “експропріаціях” заможних людей. 26 серпня 1908 року його було заарештовано за вбивство чиновника військової управи. На засіданні Одеського військового окружного суду від 22 березня 1910 року разом із іншими анархістами був засуджений до смертної кари через повішення, однак вирок замінили безстроковою каторгою. У 1911 році Махно був переведений до каторжного відділення Бутирської в’язниці в Москві, де він познайомився з відомими анархістськими активістами – Петром Аршиновим і Григорієм Котовським. Саме Аршинов зайнявся ідейною підготовкою та освітою Махна.
“Згодом у своїх спогадах він відкрито говорив, що це була школа його життя та університет, і саме там він розширив свій кругозір знань і став більш вправним політиком”, — пояснює історик Дмитро Архірейський.
На світогляд Махна вплинуло і його важке дитинство: дослідники стверджують, що саме тоді сформувався його характер та відчуття, можливо, дещо перебільшеної справедливості.
А у в’язниці він вивчив праці відомих революціонерів і політиків, займався математикою, словесністю, історією та французькою мовою. Беручи активну участь у тюремних протестах, він шість разів потрапляв до карцеру.
Після Лютневої революції 1917 року Махно, як і багатьох інших політичних в’язнів, було амністовано, і він повернувся до Гуляйполя. Саме там він відразу очолив місцеву анархістську групу. У червні з ініціативи Махна на підприємствах Гуляйполя було встановлено робітничий контроль. У липні за підтримки прихильників Махно розігнав колишній склад земства, провів нові вибори, став головою земства та одночасно оголосив себе комісаром Гуляйпільського району.
Нестор Махно зі своїм військом Фото: Wikipedia
У 1917 році під час боротьби з корниловщиною, санкціонованою О. Керенським, Махно створив у Гуляйполі Комітет захисту революції, організувавши з членів анархістської організації бойовий загін – “Чорна гвардія”.
У липні 1918 року “Чорна гвардія” розпочала повстання проти австро-німецької окупації та уряду гетьмана Павла Скоропадського. Партизанський загін діяв як швидка ударна група.
У грудні 1918 р. Махно вступив у переговори з представниками Директорії, але в результаті виступив проти неї разом із Червоною Армією.
Масове невдоволення селян України створило сприятливі умови для розширення махновського повстанського руху, забарвленого анархізмом, і після повалення гетьманського уряду Махно отримав значну владу в Катеринославській губернії та на прилеглих територіях.
15 травня 1919 р. на зборах польових командирів Махно затвердив рішення про розгортання Першої Української Повстанської дивізії імені Батька Махна. А вже в серпні всі частини повстанців були переформовані в “Революційну повстанську армію України (махновців)”.
Махно виявився талановитим військовим лідером своєї селянської армії. З грудня 1918 року він підтримував більшовиків, коли їхня Червона Армія воювала з Директорією за Київ. У лютому 1919 року Махно уклав союз із більшовиками, які, в свою чергу, вимагали підпорядкування його “Повстанської революційної армії України” командуванню Червоної Армії. Однак згодом союз опинився під загрозою через спроби більшовиків перейняти командування силами Махна та контролювати підвладні йому території. Додаткову напругу у відносинах із більшовиками викликала угода про співпрацю Махна з найбільшою анархістською групою в Україні “Набат” під керівництвом Всеволода Ейхенбаума (Воліна).
За національним складом махновці були на 90% українцями, хоча верхівка руху й послуговувалася російською мовою. З іншого боку, Мирослав Ірчан, військовий кореспондент Січових стрільців, який відвідав розташування махновців, зазначав, що серед повстанців “постійно збільшувалася” неофіційна група українських патріотів.
У ті бурхливі роки армія Махна була єдиною реальною альтернативою більшовикам на території південно-східної України. Якщо в 1917-му загін анархо-комуністів Гуляйполя налічував лише 80 осіб, то на початку 1919-го під командуванням Махна була 50-тисячна армія, основу якої становили українські селяни, але разом із ними в повстанській армії воювали також загони кубанських і донських козаків, сибірських партизанів, німецьких колоністів, грецький полк і навіть єврейська чота.
Махно та анархізм
Згідно з анархістською теорією, вирішення національного питання досягається шляхом ліквідації держави. У суспільстві без держави буржуазія не зможе більше пригнічувати робітників, маніпулюючи їхніми національними почуттями. Знищення держави покладе край також і національному гнобленню, відкривши шлях до вільного розвитку всіх націй. Класичний анархізм не визнає національних питань.
Комуністи були близькі селянину Махну, тому що обіцяли “землю — селянам”, але ленінський декрет “Про землю” від 27 жовтня 1917 року, який нібито передавав землю у вільне користування трудящих і дозволяв їм вільно обирати форми землеробства, виявився обманом, адже через чотири місяці декретом “Про соціалізацію землі” більшовики відібрали землю у селян, передавши її розподіл у компетенцію державних органів. На практиці це означало закріпачення селян у радгоспах і комунах. Тільки тепер землею керували не поміщики, а нова комуністична влада.
На фото прапор, який приписують махновцям Фото: Wikipedia
Це викликало опір українського села, і тому Махно з його антидержавною програмою був “приречений на успіх”, — пояснює історик Максим Віхров.
У листопаді 1919 р. він особистим наказом скасував радянські податки та декрети про націоналізацію землі, а також оголосив радянську владу “ворогом трудового народу”. Замість радгоспів Махно заохочував селян на власний розсуд об’єднуватись або обробляти землю самостійно, вільно обмінюючись продуктами своєї праці. Нічого подібного запропонувати українським селянам тоді не міг ніхто – ані більшовики, ані білі, ані керівники Української Народної Республіки.
Ще восени 1920 року Нестор Махно разом із більшовиками вибивали війська Врангеля з Криму, а вже взимку надійшла директива більшовицьким арміям Південного фронту ліквідувати “махновщину” в найкоротший термін. 28 серпня 1921 р. Махно, отримавши важке поранення в обличчя, з 77 бійцями, які вижили в його бойовому загоні, перейшов кордон із Румунією.
Нестор Махно помер у Парижі Фото: Wikipedia
У квітні 1925 року він переїхав до Парижа, жив у Венсені, працював теслею та робітником сцени паризької “Опера Гарньє” і в кіностудії Пате. Підтримував активні зв’язки з міжнародним анархістським рухом, друкувався в “Анархическом вестнике” та “Деле труда”, писав мемуари.
Помер Нестор Махно 25 липня 1934 року в Парижі від туберкульозу. Урну з прахом Махна замуровано в стіні комунарів під номером 6685 у 87 відділі цвинтаря Пер-Лашез.
Могила Нестора Махна на кладовищі Пер-Лашез Фото: Wikipedia
Всі брати Махна загинули, залишивши численних нащадків. Одружений Махно був двічі чи тричі. Його останню дружину Галину Кузьменко разом із дочкою Ольгою в Німеччині 1945 року заарештувало НКВС і засудило до заслання. Свій вік вони доживали в Казахстані.
Легенда про тачанку Нестора Махна
Однією з найпоширеніших легенд про “батька Махна” є те, що нібито він сам винайшов “тачанку” — ресорний чотириколісний візок із відкритим кузовом для парної упряжі з кулеметом, який активно використовувався в кавалерії під час громадянської війни.
Тачанка Махна в Гуляйполівському краєзнавчому музеї Фото: Wikipedia
Екіпаж складався з двох або трьох людей, один був погоничем, інші кулеметники — один стріляв, інший — відповідав за набої. Хто її саме придумав — наразі невідомо, адже використовували її ще за часів Першої світової війни. Але, як вважають історики, саме Махно довів практику її бойового застосування до найвищого рівня: концентрував тачанки в окремий підрозділ — кулеметний полк, яким командував Хома Кожин. Історики називають різну кількість кулеметних тачанок у війську Махна — до тисячі і навіть більше.
Роль Нестора Махна в історії України
В історії України Нестор Махно відіграв неоднозначну роль, і дискусії щодо цієї особистості не припиняються й досі. Його повстанські загони воювали проти австро-німецьких військ та армії гетьмана Скоропадського (1918), Директорії УНР, армії генерала Денікіна (1919) і Врангеля (1920). У віці 29 років він очолив самопроголошену “республіку вільних хліборобів” (“Вільний район”) на території сучасних Дніпропетровської, Запорізької, Луганської та Донецької областей України з населенням близько семи мільйонів осіб, і створив повстанську армію – “махновщину” – масовий рух українського селянства за встановлення анархічного комунізму в країні в період з 1918 до 1921 року.
Комікс про Нестора Махна
Генерал-хорунжий армії УНР Микола Капустянський висловлювався про “махновщину” виключно в негативному ключі, вважав цей рух антиукраїнським. А самого Нестора Махна вважав “хуторянським анархістом” і називав його рух “бандитським”. Але він віддавав йому належне, називав “здібною, визначною людиною”, лідером, який “добре годився на проводиря повстанських революційних мас” і “міг дуже багато допомогти українському народові в часи його героїчної визвольної боротьби”, проте, не маючи “українського провідника”, втратив своє військо та був змушений втікати за кордон.
Дослідники вважають, що легендарний Нестор Махно є суперечливою фігурою: виявився блискучим воєначальником, але поганим політиком і ще гіршим будівничим своєї анархічної “держави”.
“Водночас, він завжди був відважним українцем, органічним продуктом української селянської стихії з усіма її наївними мріями та сподіваннями. Власне, саме тому Махно, не досягнувши жодної зі своїх політичних цілей і зазнавши історичної поразки, все ж таки залишився в народній пам’яті українців. Він подарував українським селянам невеличку перемогу: переляканій радянській владі довелося відкласти колективізацію до 1930-х років”, — зауважує Віхров.
Цікаво, що Нестор Махно був не зацікавлений у національних ідеях, тому що для нього існували тільки “пригноблені та гнобителі”. Але у передмові до своїх мемуарів він писав: “Про одне лише можу пожалкувати я, випускаючи цей нарис у світ: це те, що він виходить не в Україні й не українською мовою”.
Нагадаємо, у 2016 році в Дніпрі знайшли залишки ешелону, який міг затопити Нестор Махно.
А на початку повномасштабного вторгнення ЗС РФ на територію України Гуляйполе, де народився Махно, було обстріляне, на що голова Запорізької ОВА Олександр Старух заявив, що залякати мешканців росіянам не вдасться, адже “прагнення до волі та свободи в крові у нащадків Батька Махна”.
Источник: www.focus.ua