Члени НАТО нададуть $40 млрд військової допомоги і обіцяють «незворотне» членство. Чернєв пояснює, чому Україні поки рано радіти
На торішньому саміті НАТО у Вільнюсі Україна поставила амбітне завдання – отримати запрошення на вступ до Альянсу. Але натомість отримала відмову та нечітке формулювання: «НАТО буде здатне надіслати запрошення, коли всі члени Альянсу погодяться».
На цьогорічний ювілейний саміт НАТО у Вашингтоні Київ уже не покладав зависоких сподівань. Що у результаті? Найбільшим досягненням стало включення у декларацію саміту слова «незворотне» у контексті членства України в Альянсі.
Члени НАТО також пообіцяли надати $40 млрд військової допомоги на 2025 рік і створити структуру допомоги Україні, яка змінить керований США формат «Рамштайн».
Що означають ці рішення, чи стала Україна ближчою до НАТО та що ще цікавого відбулося на саміті у Вашингтоні? Розповідає Єгор Чернєв, учасник саміту, голова парламентської делегації в парламентській асамблеї НАТО та депутат від «Слуги народу».
Розмова скорочена та відредагована для зрозумілості.
Членство України в НАТО
Головним досягненням саміту є формулювання «будемо підтримувати Україну на незворотному шляху до повної євроатлантичної інтеграції, зокрема і членство в НАТО». Чи справді членство в Альянсі стало таким неминучим? Або це «пігулка» за те, що Україні не дають запрошення?
Це максимум, якого можна було досягти на саміті. Ми до останнього наполягали на запрошенні як єдиному реальному інструменті. Слово «незворотність» викликало багато дискусій і спричинило внутрішні дебати в НАТО.
Нам вдалося відстояти саме це формулювання. Воно якорить Україну в документах саміту і на шляху до НАТО. Повторює положення Конституції України. І звужує простір для маневру партнерів на випадок, якщо щось станеться всередині Альянсу або його країн-членів.
Як його вдалося залишити?
Кілька країн не були готові до такого формулювання. Допомогли друзі України в НАТО, які відстоюють наше членство багато років. Разом вдалося переконати всі країни – члени Альянсу.
Ми наполягали на запрошенні. Коли стало зрозуміло, що це малоймовірно, то «незворотне» стало компромісним рішенням.
Які країни були за, а які – проти? Були повідомлення, що проти «незворотності» виступали США та Німеччина.
У результаті нам вдалося переконати всіх. Наприкінці тривалих дебатів не залишилося тих, хто був проти.
«Незворотність» звужує поле для маневру членам НАТО. Чи є у вас впевненість, що питання членства в НАТО не буде предметом торгу на потенційних переговорах з Росією?
Тут інший причинно-наслідковий зв’язок. Щоб членство не було предметом торгу, ми й цементували це формулювання в документі Альянсу.
То це гарантує, що членство України в НАТО не буде предметом торгу?
100% гарантії ніхто не дає, але це значно ускладнює зміну позиції. Відмовлятися від слів легше, ніж міняти позицію основних документів Альянсу. «Незворотність» – суттєвий якір, щоб не збити нас із курсу.
Вже у двох деклараціях після самітів повторюється фраза: «НАТО буде в стані надіслати Україні запрошення, коли члени погодяться і будуть виконані умови». Вже зрозуміло, що це за умови? Скільки їх?
На жаль, від партнерів немає конкретики, що за умови. Всі розуміють, що основна умова – закінчення війни. Ніхто не хоче брати в Альянс країну з війною, розповсюджувати на неї п’яту статтю Північноатлантичного договору і втягуватись у війну.
Кілька українських дипломатів говорили нам, що США, за чинної адміністрації, ніколи не погодяться на членство України в НАТО. Навіть після завершення війни, бо бачать це як загрозу ескалації та початку третьої світової війни. Це обговорювалося на саміті?
Питання у тому, як саме закінчиться війна. Якщо на умовах «Української формули миру» – з відновленням територіальної цілісності України та іншими пунктами, Росія буде переможена. Вона буде достатньо слабкою, щоб прийняти умови переможців – України та Заходу.
Розширення НАТО відбувалося, коли РФ була слабкою. 1999-й, 2004-й, 2023-й. Тоді РФ нічого не могла вдіяти. Якщо умови будуть такими, то не буде проблем і з членством України в НАТО.
Військова допомога
На саміті також оголосили про створення структури NSATU, яка координуватиме допомогу й тренування. Для чого вона? Заміна «Рамштайну»?
Для переведення добровільного «Рамштайну» в інституціалізовану систему допомоги на обов’язковій основі для партнерів України. Це треба для кращої координації і щоб максимально убезпечити Україну та НАТО від зміни позиції щодо допомоги.
Закріплено намір дати $40 млрд військової допомоги на 2025 рік. Це жорстке зобов’язання? Бо все ж у декларації написано «маємо намір».
На саміт не виходять з непогодженими позиціями членів Альянсу. Думаю, це буде реалізовано.
Цілі використання цієї допомоги залежатимуть від потреб України у конкретний період часу.
Ці $40 млрд військової допомоги плюс $50 млрд від G7 – це сигнал Росії, що вона не виснажить Україну мінімум до 2026-го?
Не сказав би, що Україна прям забезпечена. Не думаю, що $40 млрд достатньо, щоб зробити ривок, піти у контрнаступ і звільняти окуповані РФ території.
Цього достатньо, щоб захищатися. Маємо шукати можливості збільшити фінансування. Зарано заспокоюватися нам і розчаровуватися Росії.
$40 млрд – необхідний мінімум?
Мінімум або базовий рівень, що нам потрібно.
Багато заяв про Patriot та F-16. Коли та скільки їх реалістично отримати?
Було оголошено про п’ять систем Patriot. Але чотири з них були анонсовані раніше. Отримали одну додаткову від США. Сподіваюся, будуть найближчим часом.
Всі партнери розуміють, що системи Patriot були потрібні на вчора. Було запевнення, що, крім цих Patriot, прийдуть інші системи ППО до кінця року.
Також держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що F-16 вже на шляху до України. Але поки не бачимо їх у нашому небі. Як побачимо, тоді лише можна казати, що вони є.
Чого боїться Захід
Бійці скаржаться, що дозвіл на удари західною зброєю по РФ має забагато обмежень. Проблема КАБів загострюється. Це питання порушували на саміті?
Порушувалося неодноразово на всіх рівнях. Конгрес – за скасування обмежень. Там не розуміють, чому ми маємо воювати з рукою, зав’язаною за спиною.
Але рішення – за Білим домом. Ми доводили, що маємо отримати ATACMS і знищувати російські аеродроми за 300 км. Поки рішення немає. За відчуттями, воно дозріє. З інсайдів чую, що над ним працюють.
Нова ідея – щоб Польща збивала ракети над Заходом України. Кірбі сказав, що це ризик ескалації. Які тут позиції?
Є бажання і готовність Польщі допомагати в захисті нашого неба на Заході нашої країни. Але Польща хоче, щоб це було рішення не лише Варшави, а НАТО, включно зі США.
Щоб у випадку ескалації це не було проблемою самої Польщі, а була реакція НАТО. Питання свіже – воно в роботі.
Як реагували на удар РФ по «Охматдиту»? Таке звірство не спонукає партнерів трохи менше боятися ескалації?
Всі шоковані. Але я очікував більш жорсткої реакції в діях, кардинального збільшення постачань ППО і військової допомоги.
Були жорсткі висловлювання, але поки вони не дуже вплинули на конкретні рішення.
Можливо, є time lag? Це сталося за день до саміту, який готують кілька місяців, а не днів.
Можливо, і в перспективі країни нададуть як мінімум більше систем ППО.
Геополітика та тінь Трампа
Як НАТО готується до можливого повернення Дональда Трампа у крісло президента США? Що кажуть країни-члени Альянсу?
Окремого обговорення не було. Я говорив з демократами та республіканцями. Всі сходяться на одному: не давайте оцінку діям Трампа заздалегідь.
Ніхто не знає, як насправді він буде діяти. Його вислови часто контроверсійні. Сьогодні каже одне, завтра – інше. Така стратегічна невизначеність притаманна Трампу. Щоб ніхто не розумів, що саме він робитиме.
Основна претензія Трампа до НАТО – не всі країни-члени спрямовують 2% ВВП на оборону. Превентивно нема бажання все ж виконати це зобов’язання, щоб не було закидів від Трампа?
Є абсолютний консенсус, що треба досягти 2%. Понад 20 країн виконують це зобов’язання. Інші – на шляху до цього. Звучать ідеї збільшення до 3%. Немає тих, хто не погоджується.
Є питання можливої деструктивної ролі Трампа у разі його повернення до влади. Альянс намагається убезпечити себе та Україну, коли ухвалює подібні формати фінансування для України.
У декларації НАТО Росію називають головною загрозою. Водночас пишуть про готовність зберігати канали для уникнення ескалації. Що це за канали? Є ризик, що по цих каналах обговорюватимуть Україну?
Це не нове. Такий підхід був і до повномасштабного вторгнення Росії. Партнери говорять, що необхідно буде розмовляти з РФ з різних питань. У членів НАТО тем вистачає: від Арктики до ядерної безпеки.
Це не про Україну. Для нас працює підхід «не можна говорити про Україну без України».
У декларації також закріплено, що підтримка Китаю і партнерство «без обмежень» з РФ є вирішальним для російської агресії. Визнання – це добре. Але що робитиме НАТО, крім закликів про припинення підтримки російського ВПК Китаєм?
У Заходу достатньо важелів для впливу через санкції. Це роблять час від часу. Наприклад, санкції проти російських банків мали сильний ефект. Деякі китайські банки відмовилися від розрахунків з російськими компаніями.
Це велика шахівниця. Кожен крок оцінюється не окремо, а як фази всієї картини: як рішення буде впливати на країни Заходу, на Китай. Це питання ширше, ніж російсько-українська війна.