Міжнародні організації та розслідувачі неодноразово повідомляли про вплив російської ПВК «Вагнер» в Африці та її внесок у поширення російської пропаганди. Після маршу на Москву Євгена Пригожина аналітики порушили питання, чи виведуть вагнерівців із континенту? У питанні розбирався The Economist. Forbes вибрав ключові думки.
Головні матеріали Forbes Ukraine у розсилці від digital шеф-редактора Віктора Кіщака. Раз на тиждень на вашій пошті.
Дякуємо за підписку Підписатися
Щоб зрозуміти подальшу долю ПВК «Вагнер» в Африці, варто розібратися з роботою організації у регіоні. Не існує єдиної корпорації «Вагнер», але є мережа фірм, які повʼязані із російським урядом та які співпрацюють з іноземними урядами за контрактами.
Завдяки такій схемі Росія, як і колоніальні кампанії імперських країн ХІХ століття, може втручатися у справи інших держав і не відповідати за це так, якби вона ввела в них регулярні війська. The Economist зазначає: в африканських країнах «Вагнер» використовує бізнесову модель, яка може містити три ключові елементи, їх застосування залежить від кожної окремої країни: військові операції, економічні й політичні.
адаптація з The Economist
Найкраще їх помітно у Центральноафриканській Республіці (ЦАР), колишній французькій колонії, у яку «Вагнер» зайшов у 2018-му. Свіже дослідження роботи організації в країні зробило американське обʼєднання журналістів-розслідувачів Sentry, яке взяло до уваги десятки інтервʼю, урядові документи та інші джерела.
The Economist наводить висновки цього дослідження, а також тих, що зроблені іншими міжнародними організаціями.
Військові операції
«Вагнер» відомий світові перш за все як організація військових найманців, тому почнімо з військових операцій. Офіційних даних про кількість бійців ПВК «Вагнер» в Африці немає, але аналітики припускають, що їх близько 5000. Більшість із них – у Малі та ЦАР. Це відносно небагато, але, за словами колишніх вагнерівців, тамтешні бійці вправні й досвідчені.
Організація допомагає готувати місцеву «паралельну армію»: у Малі вони навчили приблизно 5000 вояків. За даними Sentry, вагнерівці вчать їх технік тортур, а також імпортують зброю, дрони й літаки, попри ембарго ООН на продаж зброї в регіоні.
«Вагнер» використовує паралельну армію як частину «кампанії терору», зазначає Sentry. Розслідувачі звинувачують російських найманців у різанинах, катуваннях і зґвалтуваннях у рамках стратегії «зачистки» сіл. Sentry цитує солдата ЦАР, який був під командуванням ПВК «Вагнер»: «Ми вбиваємо лише селян, закопуємо їх або викидаємо у кущі».
Ці висновки перегукуються і з іншими розслідуваннями, зокрема організації Human Rights Watch.
Вражають висновки дослідження, яке вийшло в журналі Conflict and Health цього квітня. Згідно із ним, минулого року 5,6% населення ЦАР померло – цей показник більш як учетверо вищий, ніж у 2010-му (дані ООН), та вдвічі перевищує смертність у будь-якій іншій країні. «Присутність «Вагнера» принаймні зробила свій внесок у збільшення проблем із виживанням в країні», – дипломатично написали дослідники.
Економічна діяльність
Економічний фактор тримається на взаємній вигоді: організація дає захист, а країна пропонує певну монетарну вигоду. «Вагнер» – це не ієрархічний бізнес, а радше вільний конгломерат із мережею дочірніх компаній.
Прозорістю вони не вирізняються, тому їхні доходи чи прибутковість важко визначити точно. Але точно можна сказати: Африка є важливим джерелом заробітків «Вагнера». У лютому, наприклад, ЄС наклав санкції на повʼязану із ПВК фірму за її роль у торгівлі золотом у Судані.
Природні ресурси Африки особливо цікаві вагнерівцям. За даними Sentry, російські найманці вбивали селян і грабували села поблизу золотих і алмазних шахт. Обладнання для видобування доправляється з Росії через Камерун компанією, що зареєстрована у Мадагаскарі.
Sentry нарахувала 15 польотів на літаках, повʼязаних із «Вагнером», до Судану, хабу незаконної торгівлі золотом. У ЦАР російська організація за сприяння уряду розширює контроль за малими шахтами.
Політичний вплив
Політичний вплив – це третій компонент моделі. Sentry пише, що ПВК «Вагнер» керувала успішною президентською кампанією Фостена-Аршанжа Туадери – у 2020-му політик став президентом ЦАР. Росіяни також допомогли йому домовитися з іншими політичними силами в країні.
В інших африканських країнах компанії групи «Вагнер» організовували пропагандистські й дезінформаційні кампанії, а також збирали підставних спостерігачів за виборами.
Користь від присутності «Вагнера» в Африці для Росії
- Добуте з африканських шахт золото, які контролює «Вагнер», йде у Росію. Це допомагає країні вистояти перед західними санкціями.
- Поширення антизахідної пропаганди в африканських країнах, де діють вагнерівці.
- Неофіційний канал впливу на африканських політиків, який згодом може стати офіційним. Посол ЦАР у Росії вже сказав, що вони розглядають можливість розмістити у себе російську військову базу.
Демонстранти тримають транспаранти та прапор РФ під час маршу на підтримку присутності Росії. Фото Getty Images
Що буде із ПВК «Вагнер»
За словами викладачки Колумбійського університету Кімберлі Мартен, враховуючи структуру групи, «доля Пригожина навряд чи вплине на те, що буде із його дітищем в Африці». Він не є гендиректором усієї операції й не віддає всі накази. Можливо, він харизматичний лідер і добре організовує логістику, але викладачка вважає, що його буде «відносно легко» замінити.
Крім того, люди й організації, що повʼязані із мережею «Вагнер», також мають свої інтереси у діяльності ПВК, тому вони захочуть підтримати її. Дехто з них повʼязаний із керівником ПВК «Вагнер» Євгеном Пригожиним, інші – не дуже. Тому, вважає автор близької до релізу книжки про ПВК «Вагнер» Джон Лехнер, зміна одного із керівників не означає, що всіх інших теж розпустять.
Та й не зможе Росія відмовитися від такого важеля впливу в Африці, як ПВК «Вагнер». Після анексії Криму і розгортання повномасштабної війни в Україні Росія вдвічі збільшила зусилля перетягнути континент на свій бік. «Вагнер» не єдиний інструмент в обоймі Путіна, але дуже дешевий та дієвий.
Втім, цілком імовірно, що внутрішні сили безпеки Росії захочуть змінити структуру домовленостей із «Вагнером». Одним із варіантів може стати націоналізація ПВК. Але це не підійде жодній зі сторін. Так Росія повинна буде відповідати за звірства «Вагнера». А африканські країни не зможуть розповідати про абсолютний контроль над власною безпекою, якщо на їхніх територіях буде іноземна армія.
Інший варіант – це ребрендинг із новими лідерами чи елітою, якій «Вагнер» буде підкорятися.
Хай там як, а в односторонньому порядку Росія не може відмовитися від такого хлібного місця. «Це зруйнує імідж Росії в очах африканських урядів», – додає Джулія Станьярд із Global Initiative against Transnational Organised Crime, яка є авторкою одного із досліджень про ПВК «Вагнер». Саме африканські політики, які звернулися по допомогу до Росії, можуть стати вирішальним фактором у визначенні майбутнього «Вагнера».
За словами Єнджея Черепа із польського Інституту міжнародних відносин, останні кілька днів одні із найвпливовіших африканських прихильників Росії відмовчуються. Це свідчить про те, наскільки підтримка Росії африканцями залежить від її (показної) потужності. «Росія втратить свою привабливість, щойно здасться слабкою та неспроможною», – каже польський експерт.
Довгоочікувана відправка «Вагнера» у Буркіна-Фасо тепер не видається такою гарантованою справою.
Іронічно, що приватна армія Пригожина, яка допомагала африканським лідерам утихомирювати внутрішні суперечки, сама влаштувала бунт у Росії. Це така собі реклама для режиму, який продає захист автократам та хунті за кордоном.