Грузинські вибори: латентний майдан правової невизначеності 29.10.2024 12:40 Укрінформ Поствиборча ситуація в Грузії більше схожа на чорно-білу шахову партію, ніж на «кольорову революцію», до якої готувалися в Кремлі та «Грузинській мрії»
Минуло дві повні доби після того, як у гірській, сонячній південно-кавказькій країні де-факто відбулися парламентські вибори. Грузинський ЦВК, контрольований, як кажуть, правлячою партією, досить оперативно оголосив результати, згідно з якими ця ж партія одноосібно перемогла. На честь цього в Тбілісі, яким уже сім років керує колишній захисник київського «Динамо», а з якогось часу захисник і член тієї ж партії Каха Каладзе, гахнули святковим салютом. І що? Та нічого, оскільки опозиційні партії назвали вибори фальсифікованими і солідарно відмовилися брати свої мандати. Також не визнала вибори діюча й абсолютно легітимна президентка країни Саломе Зурабішвілі.
У підсумку це стало схожим на таку собі електоральну гру в орлянку. Монетка могла впасти проросійським «орлом» вверх або ж – виграшною для опозиції «решкою». Але не відбулося ні того, ні іншого. Монетка стала на ребро, на якому певний час – невідомо скільки – стоятиме.
ЯК ІШЛО ЗБЛИЖЕННЯ «ГРУЗИНСЬКОЇ МРІЇ» З «КРЕМЛІВСЬКИМИ МРІЙНИКАМИ»
Партія «Грузинська мрія» (ГМ), керована мільярдером зі статками російського походження Бідзіною Іванішвілі, прийшла до влади внаслідок парламентських виборів 2012 року. У ті часи мова жодним чином не йшла про те, щоби ставити під сумнів європейський вектор країни. Ні, казали, що мова йде тільки про те, щоби усунути від влади «автократа» Михеїла Саакашвілі. Відсунули. І з того часу 12 років ГМ безперервно править країною, не збираючись поступатися владою. При цьому Іванішвілі, який попервах був прем’єр-міністром, міг іти у тінь і залишатися там. Але було зрозуміло, що процесом керує він. Тим часом політика «Грузинської мрії» ставала дедалі більш проросійською і все менш європейською. Після початку повномасштабної війни проти України такі тенденції посилилися.
З часом від Іванішвілі почали відходити колишні прибічники. Це стосується й нинішньої президентки Зурабішвілі. У грудні 2018 вона обиралася на всенародних виборах як кандидатка, підтримувана «Грузинською мрією». Але поступово, крок за кроком ставала на бік опозиції. І стала в ній важливим консолідуючим елементом, що сприяло підписанню напередодні виборів опозиційної «Грузинської хартії».
Цього року ГМ перейшла в найбільш рішучий наступ на демократію. Навесні був підготовлений та після парламентського подолання президентського вето прийнятий закон «Про прозорість іноземного впливу». Несправедливо було б назвати його просто калькою з «іноагентського» російського закону, оскільки по багатьох пунктах він був удосконалений. (Ось вам найбільш парадоксальний приклад: згідно з цим законом, можна робити запити навіть щодо статевого життя запідозрених в «іноземному впливі». Це, мабуть, через підступи «гейропи»).
Це викликало бурю протесту, яка долучила до політики, окрім старих кадрів призову «революції троянд», нове молоде покоління. Водночас тоді ж, у процесі придушення протесту, пройшли випробування силові структури, яким грузинська влада формувала вишкіл ці 12 років.
Влітку був прийнятий ще один закон з пакету «а ля рюс» під назвою «На захист сімейних цінностей і неповнолітніх». Неважко здогадатися, що йдеться про антиправову чудасію, спрямовану проти ЛГБТ.
Тож нинішня грузинська влада почала підпадати під санкції ЄС та США, стаючи потроху non grata для світових демократій.
Источник: www.ukrinform.ua