Ґреґ Маккеон – бізнес-стратег і автор бестселерів The New York Times «Ессенціалізм» і «Без зусиль». У основі його ідей – вміння визначати пріоритети і виконувати важливі справи невимушено та легко. Цього Маккеона навчили найскладніші періоди життя. Про один із таких викликів і зроблені з нього висновки письменник розповів на Саміті СЕО 2024 від Forbes
Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
Коли моїй доньці Єві було 14 років, вона раптом змінилася. Дівчинка, яка ніколи не замовкала, багато сміялася і була дуже енергійною, почала відповідати на всі запитання однослівно. Величезний спектр емоцій, до якого ми з дружиною звикли, замінив монотонний настрій.
Спочатку ми подумали, що така поведінка цілком відповідає віку. Але симптоми погіршувалися, і за кілька місяців Єва почала втрачати інші когнітивні функції. Вона могла годинами їсти одну страву. За дві хвилини могла написати щонайбільше три літери.
Ми ходили до невролога за неврологом – жоден не міг пояснити, що відбувається. Пам’ятаю, як лікар із 35-річним досвідом подивився на результати аналізів (вони були в межах норми) і лише знизав плечима. Це було страждання.
У той період я зрозумів, що принципи есенціалізму можуть бути особливо корисними в найскладніші періоди нашого життя. З надзвичайних ситуацій ми можемо отримати найважливіші уроки. Це те, що сталося з нами та Євою.
Коли ми стикнулися з проблемою, то були настільки поглинуті турботами та стресом, що не могли нормально функціонувати. Ми не могли ухвалювати хороші рішення: страх і хвилювання заважали побачити, що є суттєвим.
Я спробував радикально змінити своє ставлення до ситуації. Це далося нелегко, але зрештою я прийшов до думки: це випробування відбувається не з Євою, а для Єви. Не з нашою родиною, а для нашої родини. Щойно ми подивилися на це як на можливість чогось навчитися, наш стан змінився. Ситуація була та сама, але ми вийшли з постійного мороку і почали знову сміятися разом, ходити на прогулянки, грати.
Ця когнітивна зміна дозволила моїй дружині розрізнити з усіх можливих рішень те, яке було основним, правильним. Вона знайшла лікаря з репутацією людини, яка швидко проникає в суть справи. Головна проблема полягала в тому, що найближчий запис до нього був за девʼять місяців.
Анна, моя дружина, подзвонила в лікарню і наполягла: «Якщо хтось інший скасує свій запис, я хочу, щоб ви мені негайно зателефонували. Ми кинемо всі свої справи й приїдемо». Так нам вдалося потрапити до доктора Сенґера через місяць, а не за вісім–дев’ять місяців, коли було б уже запізно.
У день візиту лікар затримувався на години. Я почав розчаровуватися, але дружина знову мене переконала: вочевидь, Сенґер зосереджений на пацієнті. Так вона бачила цю ситуацію.
Коли лікар нарешті прибув, із ним була ціла команда людей. Один асистент вів відеозйомку, інший читав попередні медичні звіти, а сам Сенґер був повністю зосереджений на Єві. Здавалося, що для нього дійсно нічого не існує, крім неї.
Лікар дав нашій доньці таблетку дофаміну і сказав повертатися за годину. Коли ми прийшли знову, я не спостерігав у Єві жодних змін. Вона була тією самою згаслою версією себе. Але він щось побачив. Тут же подивився на нас і сказав: я пропоную негайну госпіталізацію Єви та лікування енцефаліту, тобто запалення головного мозку.
Доньку одразу госпіталізували. Тоді я повернувся до лікаря і запитав його, що він побачив. Як з’ясувалося, це була швидкість моргання. Після дофаміну вона трохи покращилася, кліпання пришвидшилося. Мені досі важко осягнути, що життя доньки змінилося завдяки цьому моменту.
Єва пройшла лікування. Були ускладнення, були виклики, але зараз вона знову почувається добре. Донька повернулася до нас.
Завдяки цій ситуації я впевнився, що є певні речі і певні люди, які у десятки, сотні й тисячі разів важливіші, ніж усе інше в житті. Робота нашого життя – пройти крізь шум і хаос і знайти ці речі, «з’єднати точки».
Посеред цих роздумів я подружився з чоловіком на ім’я Ерік Ньютон, який нещодавно став гостем мого подкасту. Дружина Еріка померла від раку. Він написав історію про останні шість тижнів її життя, коли вона раптом перейшла від нормального дружнього спілкування з людьми до дуже глибинного.
Вона говорила: «Про що я шкодую, так це про те, що не побудувала достатньо глибоких стосунків з важливими для мене людьми». Стикнувшись з тим, що життя майже закінчилося, вона перестала плавати на безпечній поверхні й дозволила собі бути сміливою, відвертою, вразливою.
За словами Ньютона, протягом цих шести тижнів їхні стосунки вийшли на рівень інтимності, який він не міг уявити раніше. Зараз він вважає: єдине, що має сенс перед лицем смерті – глибинні стосунки з людьми, які мають найбільше значення у вашому житті.
Я знаю, що у бізнес-лідерів є цілий набір обовʼязків. Але моя позиція полягає в тому, що ви можете зробити вибір на користь тих речей і тих стосунків, які мають найбільше значення. І усунути все, що заважає.
Чинний чемпіон світу з боксу у важкій вазі Олександр Усик готувався до бою з Тайсоном Фʼюрі, використовуючи принципи есенціалізму. Він подорожував із книгою до Саудівської Аравії та розповідав про це після бою: під час тренувань есенціалізм допоміг йому досягти того рівня зосередженості, що потрібен був для перемоги.
Це ще один доказ того, що есенціалізм має найбільше значення, коли ставки найвищі.