З 24 серпня 2023-го в кінопрокат виходить один із наймасштабніших і найдорожчих українських фільмів – екшн «Довбуш» Олеся Саніна з бюджетом у 120 млн грн. Над його зйомками працювала команда з 3000 чоловік, під стрічку пошили понад 1000 костюмів і збудували з нуля фортецю під Києвом. Як створювали кіно про лицарів Карпат
Forbes Ukraine випустив новий номер журналу. Придбати його з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням. У журналі: перший список найкращих роботодавців для ветеранів, список перспективних молодих українців «30 до 30», 40 компаній, які вийшли на іноземні ринки під час війни, історії Марії Берлінської, Всеволода Кожемяки та загалом майже два десятки текстів.
Влітку 2018-го фабрика з виготовлення подушок отримала незвичне замовлення: мішок із пір’ям. Замовниці – художниці по костюмах до фільму «Довбуш» Гала Отенко та Марія Керо – шукали ідентичні пір’їнки для весільної сукні Марічки, нареченої головного героя. Цей образ збирали щонайменше два тижні. Загалом на пошив понад 1000 костюмів витратили близько восьми місяців.
Для зйомок пригодницько-історичного фільму «Довбуш» побудували або відновили понад 20 локацій. У наймасштабніших сценах брали участь 500 людей, а одночасно в кадрі перебувало по 50 каскадерів, описує команда стрічки. Творці фільму їздили в експедиції, вивчали ремесла та техніки бою XVIІІ століття та постійно шукали гроші на реалізацію масштабних планів.
Режисер фільму Олесь Санін та продюсер Максим Асадчий уже працювали разом над фільмами «Мамай» (2003) та «Поводир» (2014). Останній зібрав рекордний на той момент бокс-офіс для українського кіно – 14,1 млн грн, за даними Dzyga MDB.
Санін давно хотів зняти фільм про Довбуша, каже Асадчий. Стрічку знімали з 2018 року. У 2017-му закипіла робота над сценарієм, у 2018-му почались зйомки, які тривали чотири роки. Сюжет стрічки, яку знімали з 2018 року розповідає, як у XVIII столітті брати Олекса та Іван Довбуші стають опришками й очолюють українське повстання проти польської шляхти.
Через повномасштабне вторгнення та пандемію реліз фільму двічі переносили: у 2021-му та 2022-му роках. Фінальна дата прем’єри – 24 серпня 2023 року.
Як зароблятиме «Довбуш»
Навесні 2023-го українське кіно втримало кінотеатри на плаву. Мультфільм «Мавка» та комедія «Люксембург, Люксембург» зібрали близько 25% загального бокс-офісу в Україні, казав Forbes СЕО Multiplex Роман Романчук. На ці дві стрічки придбали майже півтора мільйона квитків. Тепер надії кінотеатрів – на «Довбуша». «Думаю, буде мінімум пів мільйона глядачів, – каже Асадчий. – Але сподіваюсь, більше».
Пошуки коштів на фільм тривали впродовж усього періоду виробництва. Історична стрічка з великою кількістю масових сцен, спецефектів і декорацій вимагають більших затрат, говорить продюсер Асадчий. Бюджет фільму – близько 120 млн грн: 65 млн грн надала держава, $1,5 млн – канадський інвестор, ще частину – телеканал «Україна», який придбав права на показ фільму. Даних про решту інвесторів не розкривають.
На самому українському прокаті «Довбуш» не вийде в нуль, констатує Асадчий. Ставка – на закордонний прокат. 24 серпня фільм покажуть також у Німеччині, Чехії, Словаччині, Литві, Естонії, Латвії та Кореї.
Продюсер стрічки переконаний: «Довбуш» буде цікавий усьому світу. «У нас зрозумілий герой зі зрозумілими цілями, мелодраматична лінія, екшн, цікавий сюжет», – розповідає Асадчий. Для прикладу, український історичний бойовик «Захар Беркут» вартістю 113 млн грн у 2019 році зібрав в українському прокаті 38,5 млн грн, закордонні збори – 1,8 млн грн.
Втім, у компанії Film.ua, яка займається дистрибуцією «Довбуша» в Україні, є свіжий досвід успішної кіноекспансії. Мультфільм «Мавка. Лісова пісня» в прокаті у 80 країнах. У Франції стрічка стала лідером прокату за результатами першого дня показу, зібравши 74 000 глядачів.
Який шанс повторити цей успіх «Довбушу»? «Іноземцям цікава не лише Україна та історичне кіно, а й якість, – вважає Асадчий. – Ці показники сходяться».
Костюми, декорації та автентичність. Чому «Довбуш» коштує так дорого
Над «Довбушем» працювали майже 3000 людей: знімальна група з понад 300 фахівців і понад 2500 осіб у масовці. Найдорожчою була робота арт-департаменту, каже продюсер Максим Асадчий.
Аби занурити глядача у XVIІІ століття, усе в кадрі мало виглядати справжнім. Частину реквізиту позичили музеї – стілець, металеві чаші, підсвічники, чорнильницю. Одному з музейних працівників довелось поїхати в Карпати зі знімальною командою, аби наглядати за олійною лампою XVIІІ століття. «Взяли людину в заручники», – жартує художниця-постановниця Олександра Дробот.
Втім, більшість об’єктів створили та стилізували. Каліграфи написали понад сотню документів, а постановники з нуля звели щонайменше п’ять локацій – фортецю під Києвом, колибу та інтер’єри замку Яблоновської на кіностудії ім. О. Довженка, сироварню на горі Драгобрат та згарище церкви. Щоб створити корчму, розібрали декілька українських хат із 200-літнього бруса, розповідає Дробот.
До роботи з одягом персонажів залучили понад 100 майстрів. Відтворити, як вдягались гуцули на початку XVIII століття, складно: згадки про їхній вигляд збереглися лише на фресках кількох церков. Допомогли історики та музейні консультанти.
«Не скажу, що ми зробили точну історичну реконструкцію Гуцульщини, – каже художниця по костюмах фільму Гала Отенко. – Це стилізація – хороша та зрозуміла глядачу».
Родина майстрів із Карпат виткала для фільму гуні з овечої вовни. Ювеліри не лише виготовляли прикраси, а й оздоблювали одяг: усі створені вручну металеві елементи важать понад 50 кг. Найдорожчі костюми – весільна сукня нареченої Довбуша Марічки та образи княгині Яблоновської. Кожен із них вишитий вручну.
Для наймасовішої сцени фільму художницям потрібно було вдягти понад пів тисячі людей. «Ми привезли 10-тонну костюмерну, доверху заповнену одягом», – пригадує Керо. Костюми на майданчику носили навіть гримери, стилісти та художники. Під час зйомок масових сцен так можна було виправити щось прямо в кадрі, каже художниця-постановниця Олександра Дробот.