Голос Америки та Радіо Свобода замовкли: чому їм повірили у світі та чим вони образили Трампа

Фото: golosameriki.com radiosvoboda.org

“До подальшого розпорядження” – з такою фразою співробітники радіостанцій “Голос Америки” і “Радіо Свобода” відправлені в оплачувану відпустку на невизначений термін. Директива президента США Дональда Трампа про припинення їх діяльності викликає здивування та здивування, оскільки ці радіостанції були важливою частиною глобальних справ протягом багатьох десятиліть. Коротко – погляд в історію станцій та їхні конфлікти з Трампом.

Радіостанція Голос Америки (VOA).

Вперше радіопозивні пролунали в ефірі під час Другої світової війни, 24 лютого 1942 року в Сполучених Штатах. Стартовий ефір «Голосу Америки» розпочався заявою: «Новини можуть бути хорошими чи поганими – ми передамо правду». Пізніше ведучий Вільям Харлан Гейл розповів, як запис було спішно зроблено в маленькій студії в Нью-Йорку, де мікрофони ледве працювали.

Спочатку радіостанція діяла під керівництвом Управління військової інформації США, а після війни перейшла під юрисдикцію Державного департаменту, ставши частиною Агентства глобальних медіа США (USAGM). Це агентство нещодавно було розпущено указом 47-го президента США. Головною метою було донести американську точку зору та боротися з дезінформацією, особливо в епоху «холодної війни».

В СРСР мовлення почалося в 1947 році, ставши одним із перших «західних голосів», доступних для радянської аудиторії. У 1955 році «Голос Америки» запустив програму «Музика Сполучених Штатів», яку вів Вілліс Коновер. Культурним мостом до СРСР був джаз Луї Армстронга і Дюка Еллінгтона. Радянські слухачі таємно налаштувалися, і Коновер, який ніколи не ступав у СРСР, став культовою фігурою для мільйонів.

У жовтні 1962 року, під час кубинської ракетної кризи, «Голос Америки» транслював звернення Кеннеді до радянських громадян, що спонукало радянське керівництво звинуватити станцію в «підбурюванні». Слухати ці «голоси» було не просто заборонено; це було серйозним кримінальним злочином. Протягом 1970-х років радянські дисиденти, як-от Андрій Сахаров, записували трансляції з «Голосу Америки» на плівку та ділилися ними з друзями.

Вплив станції був настільки значним, що до 1983 року СРСР інвестував приблизно 100 мільйонів доларів на рік у глушіння трансляції «Голосу Америки» та інших західних станцій. Після розпаду Радянського Союзу інженери виявили, що навіть оператори, які глушили, таємно слухали Голос Америки – «щоб знати, що глушити».

Під час серпневого путчу 1991 року перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов, ізольований у Форосі, Крим, слухав «Голос Америки» по короткохвильовому радіо, щоб бути в курсі подій у Москві. Пізніше він визнав, що це було його єдине джерело новин, поки переворот не був зірваний.

Після нападів на Сполучені Штати 11 вересня 2001 року Голос Америки запустив службу мовами пушту та дарі, щоб протистояти пропаганді Талібану. У 2002 році афганський пастух повідомив репортеру радіостанції, що він дізнався про падіння Талібану через «Голос Америки», коли слухав у горах радіо на батарейках.

Такі пристрої в СРСР були відомі як “глушилки” – вони використовувалися для порушення сигналів західних мовників. Фото: Pikabu

Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода (RFE/RL)

Радіо Свобода було засноване в 1949 році як частина Національного комітету за вільну Європу (NCFE) під назвою Радіо Ліберейшн, фінансувалося ЦРУ до початку 1970-х років. Примітно, що причетність ЦРУ до долі станції трималася в таємниці – про це стало відомо лише після розсекречення деяких документів. У 1959 році радіостанція змінила назву на Радіо Свобода та проголосила своєю місією «доставляти незалежну інформацію громадянам Східного блоку та СРСР, де свобода преси придушена».

На відміну від «Голосу Америки», який доносив офіційну позицію Сполучених Штатів, «Радіо Свобода» переважно висвітлювало погляди емігрантів та дисидентів. Такий підхід викликав значно більше невдоволення, ніж американські «голоси»: якщо «Голос Америки» не завжди надавав точну інформацію про життя в СРСР і інколи подавав оманливий контент (що могло підірвати довіру до нього), то емігранти та дисиденти з «Радіо Свобода» були близько знайомі з реаліями, які вони обговорювали.

4 липня 1950 року Радіо Вільна Європа (RFE) почало мовлення чехословацькою мовою зі скромної студії в Нью-Йорку. Цікаво, що майбутній президент Чехословаччини Вацлав Гавел таємно слухав Радіо Свобода як дисидент у 1970-х роках. Пізніше він зазначив, що трансляції станції спонукали його написати Хартію 77, яка відіграла вирішальну роль у падінні комунізму в країні.

Вплив станції був настільки глибоким, що її персонал зазнав буквальних переслідувань. Сумно відомим інцидентом став вибух у штаб-квартирі Радіо Свобода в Мюнхені 21 лютого 1981 року. Атака, організована румунською службою безпеки Секурітате за наказом диктатора Ніколає Чаушеску, призвела до поранень кількох співробітників, але мовлення тривало кілька годин, символізуючи стійкість.

Для громадян СРСР Радіо Свобода стало не менш значущим символом. Тексти програм вони переписували від руки чи на друкарських машинках, поширюючи через самвидав. Одного разу в Києві КДБ вилучив текст, де програма Радіо Свобода про Солженіцина була замаскована під рецепт борщу. Мабуть, найгучнішою подією є аварія на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року. Радіо Свобода одним із перших повідомило правду про масштаби катастрофи.