Атлетичний, бадьорий, відвертий, сповнений патріотизму та відважний. Мав змогу лишитися за межами держави, але прихильність до рідного краю була для нього найбільшою цінністю. Саме тому Дмитро Семка залишив спокійну Польщу та повернувся захищати Україну. Проходив службу у 38-ій окремій бригаді морської піхоти. Доля воїна з позивним «Азамат» трагічно завершилась влітку 2023 року у битві на Донеччині. Посмертно його удостоєно орденом «За мужність» та медаллю «Хрест Свободи» ІІІ ступеню. У захисника залишилися рідні, сестра та кохана.
ВІДЕО ДНЯ
Він був … надзвичайно щирим. У сім’ї його називали «Світлячком»
– Дмитру навіки 25 років… Поховали в день його народження, йому мало виповнитись 26, але не судилося. Загинув в районі села Урожайне на Донеччині, наші воїни звільняли цю місцевість, — повідомляє «ФАКТАМ» мати героя Катерина Семка. — Вирішив піти на війну миттєво… На всі мої прохання як матері, щоб він цього не робив, він відповів: «Якщо я зможу нейтралізувати хоча б одного ворога, я тим самим вже допоможу Батьківщині».
Розвідник Дмитро Семка
Зі слів матері, Дмитро був дуже доброю людиною, тому в родині його величали «Світлячком».
– І водночас він вирізнявся рішучим характером, власною точкою зору та нездоланною силою волі. З малечку займався вільною боротьбою та досяг рівня кандидата у майстри спорту, мав велику кількість похвальних грамот та відзнак зі змагань, — додає вона. — Цим видом спорту син захоплювався протягом усіх своїх шкільних і університетських років. І в зрілому віці, незважаючи на завантажений графік, завжди знаходив час для відвідування тренувань.
РЕКЛАМА
Завжди купував колекційні металеві автомобільчики, де відчинялися всі деталі, так Діма їх розбирав до останньої дрібниці. Ще змалечку його захоплювала техніка. Діма дуже хотів сестричку. Коли я очікувала Дашу, він вже прислухався до мого живота «як вона там штовхається», та з нетерпінням чекав на неї… Коли мене везли до шпиталю, Діма дуже хвилювався, питав: «Мамо, тобі буде дуже боляче?» Коли Даша з’явилася на світ, він з батьком приїхав до пологового подивитися на неї. Усі дуже плакали. Медичний персонал мені сказав: «У вас такі мужні, кремезні чоловіки і так ридали, коли побачили Дашулю!» Як забирали з пологового, Діма схопив її і не бажав нікому віддавати… Повертався зі школи та відразу біг до її ліжечка і проводив з нею час. Він завжди був поруч із сестрою, забирав з дитячого садка, зі школи. Даша з п’яти років їздила з ним у спортивні табори, і ми не турбувалися, тому що знали, що вона в безпеці — вона з братом. Це зразкові відносини між братом і сестрою!
Після закінчення школи син вступив до Полтавського технікуму транспортного будівництва. Здобув вищу освіту в Полтавській державній аграрній академії за спеціальністю агроінженерія. Дмитро марив про власне СТО, про вантажний автомобіль, про родину, оскільки дуже любив дітей. Приблизно за два-три тижні до смерті він запропонував своїй коханій руку і серце … Але одружитися не встиг.
Читайте також: У нього була одна відповідь: «Там мої товариші. Повинні стояти до останнього подиху»: історія 22-річного оборонця, який віддав життя за Україну
«Дмитро вірив, що зуміє завершити війну і зробити цей світ хоча б трохи кращим»
Зі слів співрозмовниці, у сина завжди було розвинене відчуття справедливості, відданість своїй країні.
РЕКЛАМА
– Коли він працював у Польщі, то мені говорив, що дуже прагне додому, — продовжує мати полеглого героя. — Я йому кажу: «Синку, у в Полтаві майже не лишилося шляхів, все руйнується». На що він відповідав: «Мамо, я люблю свою Полтаву такою, як вона є».
У 2014 році, коли розпочалась АТО, Діма вже тоді хотів йти захищати державу. Йому тоді було 17 років, батькові прийшла повістка одному з перших, тому що він проходив службу і закінчив її головним сержантом, закінчив училище по ремонту сільськогосподарської техніки, такі були необхідні, але через стан здоров’я його не взяли. Початок повномасштабного вторгнення Дмитро зустрів у Польщі — працював там. Однак повернувся та став на захист країни. Інакше, з його непохитним характером, він би і не зміг. Вже з 4 січня 2023 року пішов воювати до 38-ої окремої бригади морської піхоти. Пройшов військову підготовку у Латвії, отримав похвалу від міжнародних інструкторів за високий рівень навченості.
Дмитро Семка був розвідником, воював на Донецькому напрямку. Воїн виконував обов’язки у бригаді разом із батьком, який теж став на захист Батьківщини після початку вторгнення. Побратими говорили, що Дмитро був переконаний, що саме він здатен завершити війну і зробити цей світ хоча б трошки більш досконалим.
«Портрет сина увійшов до артпроєкту «Наші» Оксани Шабас», – каже мати герояРЕКЛАМА
– Дмитро відрізнявся з-поміж загальної маси військовослужбовців. Це вже був призов 2023 року. Це вже не ті добровольці, які пішли у 2022-му, але він відрізнявся тим, що приїхав з-за кордону, він хотів воювати, не прагнув перечекати, десь заховатися, — ділиться «Адмірал», командир розвідгрупи героя. — Він був завжди незадоволений, тому що йому завжди здавалося, що він знаходиться не в епіцентрі будь-якого бою, що найважливіше діялось чи праворуч, чи ліворуч. Він завжди приходив і говорив: «Там правіше небезпечніше, чому ми не там, чому я цього не роблю?» Коли надходила якась задача і доводили її до бійців, я завжди на її виконання брав лише добровольців. Він завжди був добровольцем, завжди готовий був іти. Коли я його ставив на евакуацію, то тільки чув у рацію, що є «трьохсоті», він навіть не чекав команди висування. Він вже мчав, він вже евакуйовував, і загинув він таким же чином. Він сказав: «Звісно, я йду!» І пішов… Людина з відкритою душею, це людина, котра точно не зрадить нікого. Таких дуже мало.
Читайте також: П’ять діб повз до своїх з перерізаним горлом: сержант Нацгвардії витримав тортури та смертну кару в російському полоні під Покровськом
«Дмитро поліг як справжній розвідник — у „сірій“ зоні»
Захисник, зауважує командир, загинув як справжній розвідник — у «сірій» зоні. Стверджують, що розвідник не боїться зустрічі з ворогом, стрілецького бою. Найбільший страх — це міни.
– Зазвичай бійці не поспішають на завдання, а він рвався, завжди прагнув іти. Задача була зайти у «сіру» зону, зайняти позицію та очікувати відхід ворога, щоб захопити полоненого. Вони не досягли точки, загинули на маршруті. Натрапили на міну. Це найжахливіша міна для піхоти, М-72. Шансів на порятунок не було ні в кого. Загинув увесь склад групи. Це трапилося 28 липня 2023 року, — розповідає «Адмірал».
Не приховує сліз і батько розвідника — Анатолій Семка, з яким вони були в одній бригаді, виконували різні завдання.
– У тому трагічному бою я не знає, що він іде, ми атакували фронт, а вони заходили в «сіру» зону. Від мене він загинув приблизно за 800 метрів, — говорить він «ФАКТАМ». — Я повторював часто і наголошую на тому, що я пишаюся своїм сином. Він — мною, наші дівчата — нами. Ми виконували різні завдання, у різних підрозділах, однак в одній бригаді. Те, що, за розповідями хлопців, йому хотілося бути там, де найбільш небезпечно, де надзвичайно небезпечно. Екстрим — і все. Він це дуже любив. Можливо, така сміливість і заважала, дещо інстинкт самозбереження поступався.
Батько та син воювали в одній бригаді – Анатолій і Дмитро Семки
Поховали Дмитра Семку з військовими почестями у Полтаві на Центральному кладовищі біля Алеї Героїв.
– На вшанування сина на фасаді полтавського Ліцею № 17 «Інтелект» встановили пам’ятну дошку. Портрет сина увійшов до мистецького проєкту «Наші» Оксани Шабас. Вона зображає воїнів з різних куточків держави, більшість яких, на жаль, фізично не з нами, і ми дуже вдячні їй за підтримку та обдарованість, — додає мати бійця. — Знаєте, Діма двічі опинявся на волосині від смерті: одного разу потрапив в аварію, на зустрічну смугу виїхала фура, в котрій водій задрімав. Дивом вижив, від автомобіля, де був Діма, залишилося лише пасажирське сидіння, вдруге в нього було ножове поранення, як зазначив лікар, міліметр до артерії, і все б… На жаль, втретє Всевишній не зберіг життя синочка… Безмежно кохаємо його та нами пишаємося.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли про те, що після загибелі сина-героя мати з Костянтинівки перепоховала його у Києві. Російська ракета забрала життя Івана Кондрашова в день його 22-річчя під час виконання бойового завдання.