-
Анастасія Іщенко
кореспондентка відділу "Фінанси"
Понад третина кредитів, які видали українські банки, прострочена більш як на 90 днів. І це дуже високий показник, який негативно впливає на банківську систему. Для того, аби виправити ситуацію Данило Гетманцев запропонував створити “поганий” банк, який акумулюватиме всі токсичні активи й розвантажить таким чином інші банки. В НБУ до такої ініціативи ставляться обережно, а експерти говорять про те, що “поганий” банк не розв’яже проблему.
Що сталося
Данило Гетманцев, голова комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики, написав у своєму телеграм-каналі, що одним із можливих варіантів розв’язання проблеми з непрацюючими кредитами – є створення банку “поганих активів” (bad bank).
“Така спеціалізована установа може бути створена на базі одного із невеликих банків, який через санкції нещодавно перейшов у власність держави, можливо за додаткової участі донорів. Її основна місія – взяти на свій баланс із певним дисконтом всю або більшу частину поточних та майбутніх воєнних NPL з метою подальшого пасивного або активного управління такими стресовими активами”, – зазначив Гетманцев.
На його думку, це б розвантажило звичайні комерційні банки, дозволивши їм сконцентруватись на нарощуванні здорового кредитного портфеля, і пришвидшило відновлення кредитування.
Підписуйтеся на YouTube-канал delo.ua
За підсумками першої половини року частка непрацюючих кредитів (NPL) зменшилась до 34,6% (з 37,4% на початку року). Тобто, понад третина кредитів, які видали українські банки, прострочена більш як на 90 днів.
Такий досвід вже був
Ідея створити “поганий” банки – не нова. Її обговорюють в Україні вже два десятиліття. Нацбанк навіть виносив таку пропозицію на обговорення ще у далекому 2011 році. Тоді, до речі, частка непрацюючих кредитів була лише 15%. У тому році й створили “поганий” банк. Ним став “Родовід”, який націоналізували після банкрутства у 2009 році. Але проіснував він недовго.
У 2011 році банк “Родовід” отримав ліцензію санаційного банку, а вже у 2016 році Нацбанк опублікував заяву про те, що спільно з Міністерством фінансів вирішив відмовитися від використання “Родоводу” в ролі bad bank.
В НБУ це рішення пояснили тим, що на законодавчому рівні в Україні так і не створили механізмів передачі та реалізації проблемних активів банків державного сектору, що необхідно для ефективної діяльності санаційного банку. А з 2012 року всю функцію роботи з токсичними активами повністю взяв на себе ФГВФО, який займається цим і досі.
Також “Родовід” мав чималу заборгованість перед кредиторами, потребував фінансової підтримки з боку держави, а його доходи ледь покривали витрати банку.
У лютому 2023 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб остаточно ліквідував Родовід банк.
Чи дійсно в Україні проблема з непрацюючими кредитами настільки серйозна?
Так, в Україні дійсно існує проблема з великими обсягами непрацюючих кредитів. Велика частка непрацюючих кредитів негативно впливає загалом на банківську систему. Банки недоотримують дохід та втрачають кошти.
“За час війни портфель “поганих кредитів” збільшився на 37% (+ 113,1млрд. грн.). 90% цього приросту складають кредити бізнесу, що є насамперед наслідком погіршення фінансового стану позичальників, а також пошкодження і втрати ними активів через війну. Ці непрацюючі кредити, левова частка з яких зарезервована, продовжують чинити негативний тиск на баланси банків і стримують кредитування”, – каже Гетманцев.
Нагадаємо, що до повномасштабного вторгнення частка непрацюючих кредитів в українських банках скорочувалася. Цей процес тривав з 2018 року, коли рівень NPL сягав 55%, і станом на 1 березня 2022 року цей показник знизився до 27%. Але після тривалого скорочення, частка NPL знову почала зростати з середини 2022 року.
Але ми вже розповідали про те, що велика частка непрацюючих кредитів, хоч і є доволі поганим явищем для банківської системи, все ж не така критичне, як може здатися, на перший погляд. Річ у тому, що три чверті від всіх NPL сконцентровані у державних банках.
Великі обсяги проблемної заборгованості у держбанках сформувалися досить давно, вони давно зарезервовані й вже не можуть чинити тиск на капітал. Крім того, очевидно, що у випадку з держбанками навіть якщо постане питання про докапіталізацію, акціонер зможе знайти ресурси.
Що каже Нацбанк
У Нацбанку поки не коментують останні ініціативи створення “поганого” банку.
Втім рік тому, заступниця голови Нацбанку Катерина Рожкова, у коментарях ЗМІ зазначала, що НБУ не відкидає ідею про створення санаційної структури, проте зараз велику частину роботи з токсичними активами проводить саме ФГВФО.
Що кажуть експерти
“Погані” банки існують в багатьох різних країнах (Франція, Словаччина, Велика Британія, Швеція, США і т.д.). Втім, в Україні для цього є ФГВФО, який займається боргами неплатоспроможних банків. Що стосується платоспроможних банків – вони самі цілком дають раду своїм непрацюючим кредитам, для цього є чимало механізмів (примусове стягнення боргів, продаж права вимоги щодо кредитів третім особам, реструктуризації, а державні банки взагалі можуть продавати кредитні портфелі через Прозорро).
Експерти щодо створення санаційної структури налаштовані скептично і зазначають, що зараз у цьому просто немає сенсу.
Іван Світек, голова правління Unex Bank, каже, що не бачить значного сенсу у створенні bad bank в Україні. Класичне завдання таких фінустанов – врятувати банківську систему у період глибокої кризи шляхом викупу активів фінустанов.
“Однак не можна сказати, що зараз українським банкам, особливо тим, хто формує більшу частину проблемного портфеля, щось загрожує. Вони цілком здатні самостійно працювати з таким портфелем. Більше того, роблять це системно та постійно”, – каже Світек.
Він додає, що теоретично в цьому можна побачити сенс лише заради швидкого продажу одного з держбанків: знайти покупця на фінустанову з чистим кредитним портфелем, звичайно, було б простіше. Але й сам такий банк може ухвалити рішення та списати частину проблемних кредитів. На іншу частину знайти покупців на ринку. І така робота також ведеться, хай і не так швидко.
Теоретично ідея bad bank має сенс, але в поточній ситуації в Україні я не бачу в ній великого резону. Банки цілком можуть самостійно впоратися із цим завданням
Іван Світек Голова правління Unex Bank
Олег Паракуда, член Ради Комітету Асоціації правників України з банківського, фінансового та страхового права, старший партнер SLS Group, зазначив, що діяльність “банку поганих активів” (bad bank) має зводитись до акумуляції проблемних кредитів на одній юридичній особі та вживанню такою особою активних заходів щодо стягнення заборгованостей за кредитами.
“Аналізуючи досвід функціонування подібних інституцій за кордоном, видається, що створення “банку поганих активів” без супутніх реформ, може допомогти з вирішенням проблеми NPL насамперед в короткостроковій перспективі. Адже, проблемні кредити банків по суті будуть виведені або за межі банківської системи (коли у якості “банку поганих активів” використовуватимуться фінансові компанії та компанії з управління активами), або зібрані на одному банку, який стане для них “відстійником”, – каже Паракуда.
Він додав, що без належного контролю з боку регулятора за діяльністю “банку поганих активів”, існує великий ризик, що це стане ще одним інструментом недобросовісних боржників для викупу власної заборгованості зі значним дисконтом. Як наслідок, концепція створення bad bank потребує комплексного підходу, що включатиме запровадження механізмів контролю за діяльністю такої інституції, котрі серед іншого, унеможливлять викуп ексвласниками заставних активів. Додатково банківський сектор потребує вжиття превентивних заходів задля підвищення рівня контролю за ризиковими кредитними операціями, щоб запобігти повторному зростанню рівня NPL у довгостроковій перспективі.
“Створення окремої установи для роботи з проблемними активами спрацює для вирішення тактичної задачі – дозволить банкам відновити та розширити кредитування, однак ніяк не вирішить завдання з запобігання виникнення нових “проблемних кредитів”, – підсумував експерт.
Олександр Руденко, радник юридичної фірми “Ілляшев та Партнери”, говорить, що доцільніше говорити про створення саме спеціалізованої державної установи, яка за визначених умов (критеріїв для NPL та банка, зокрема по сумі, по обсягу забезпечення та особливостям позичальника) за певною фіксованою ціною (твердою чи вирахуваною у відсотковому відношенні) викуплятиме у банків NPL. Таким чином банки отримуватимуть за NPL певну суму коштів, а різницю зможуть остаточно відносити на збитки – в короткостроковій перспективі для банків цей процес може мати наслідком раптове зниження нормативів ліквідності, але ці симптоматичні моменти може врегулювати Національний банк України на рівні власних НПА, якими регулюватиметься відповідна спеціальна процедура передачі NPL.
Але виникає питання щодо фінансування такої спеціалізованої державної установи – вочевидь в кінцевому результаті ці витрати ляжуть на державу в тому чи іншому вигляді.
“Така пропозиція радше є актуальною саме для держбанків, а не для приватних банків, адже держава не несе відповідальності за NPL приватних банків, бо це зона ризику та відповідальності таких приватних банків, їх власників та менджменту. Навіть якщо говорити про теоретичний викуп NPL спеціалізованою державною установою, то такий крок є доцільним саме для державних банків, де держава фактично позбавить державні банки проблемних активів шляхом понесення додаткових витрат та втрат, які б держава понесла так чи інакше шляхом докапіталізації державних банків”, – говорить Руденко.
Він додав, що здійснення подібних кроків з NPL приватних банків може призвести до непоправних наслідків для банківського ринку, де держава непрямо впливатиме на весь банківський ринок шляхом порятунку одних приватних банків та відмови від порятунку інших приватних банків, що призведе до обмеження правил ринкової конкуренції та ще більше збільшить роль держави у приватному сегменті банківського сектору.