Будівництво доріг, а тим більше цілої мережі автомагістралей, що простягається через цілий континент – завдання непросте. Рим не був збудований за один день, як і 190 000 миль доріг, що колись з’єднували майже 3,5 мільйони квадратних миль земель у Римській імперії. Дослідники нещодавно нанесли на карту мережу доріг, що зв’язували римлян по всій Європі, частинах Близького Сходу та Північної Африки, аби краще зрозуміти перший у світі континентальний маршрут подорожей і з’ясувати, чи справді всі дороги ведуть до Рима. Як виявилося, ні.
Дослідження, опубліковане минулого тижня, відображає дорожню мережу тогочасної Римської імперії на піку її могутності, приблизно між II та IV століттями нашої ери. Ця мережа основних доріг та другорядних сільських шляхів, однак, не була централізована в Римі. Том Бругманс, класичний археолог з Орхуського університету в Данії та один з керівників проєкту, розповів Reuters: “Коли ми розглядали всі пересування в межах усього Апеннінського півострова, ми були шоковані, виявивши, що найцентральніша дорога фактично проходить уздовж протилежного узбережжя Адріатики, оминаючи Рим”.
Дороги імперії насправді сходилися в Константинополі, нині Стамбулі, Туреччина. Саме там місто було більш центрально розташоване, межуючи як з Європою, так і з Азією по Босфорській протоці, де стародавні пороми легко перетинали обидва континенти.
Довгі, прямі дороги Римської імперії
Римські інженери того часу були обмежені будівництвом прямих доріг завдяки інструментам, як-от ґрома – стародавній геодезичний інструмент, який добре підходив для прямих ліній та кутів, але погано справлявся з кривими. Ландшафт також відігравав значну роль у розташуванні доріг, оскільки римляни не могли прокладати їх через гори. Якщо траплявся гірський перевал чи долина, дорога могла йти зигзагами, з’єднуючи прямі відрізки під час підйому чи спуску. Вибухати гори чи навіть намагатися прорізати їх не було варіантом. Вони також уникали крутих схилів, щоб полегшити пересування пішки або транспортування візків.
Будівництво доріг понад дві тисячі років тому не надто відрізнялося від сучасних методів. Хоча й набагато більш рудиментарними, матеріали включали вапно, цемент, гравій, подрібнений камінь та бруківку. Історія свідчить, що багато з цих доріг залишалися у використанні після падіння Західної Римської імперії у 476 році н. е. та Східної Римської імперії (Візантії) у 1453 році н. е., залишаючись ключовою частиною європейських подорожей та комунікацій до розвитку залізничної системи у 1800-х роках та мережі автомагістралей у 20 столітті. Багато автомагістралей, що використовуються в Європі сьогодні, були прокладені вздовж цих стародавніх шляхів, деякі з яких збереглися до наших днів.
Перший досвід перевезення вантажів і людей суходолом
Дослідники виявили, що деякі з цих дорожніх систем існували ще до того, як їх об’єднали римляни, наприклад, у стародавній Британії та Єгипті. Але з розширенням імперії зростала й її мережа. Деякі шляхи навіть мали ранні версії звичних сьогодні дорожніх елементів, як-от дорожні знаки, що позначали відстані, та місця для відпочинку. Римляни створювали та встановлювали віхи (насправді зроблені з каменю) з відстанями до найближчих міст, написаними латиною. Вони також будували невеликі форти вздовж пустельних маршрутів, де мандрівники могли відпочити, поповнити запаси або знайти притулок від нещадних піщаних бур.
Ці стародавні римські дороги були надзвичайно важливими для перевезення людей і товарів по всій імперії. “Ця інфраструктура означала, що величезний регіон став більш тісно інтегрованим: вона створила платформу континентального масштабу для поширення людей, тварин, патогенів, товарів та ідей”, – зазначив Бругманс. “Римські легіони марширували дорогами, щоб реагувати на загрози, допомагати колегам та колонізувати нові території. Радикальні нові ідеї, як-от раннє християнство, поширювалися з людьми суходолом і морем. Але самі дороги найчастіше використовувалися для частих поїздок між фермою та полем, або до місцевих ринків для продажу продукції”.
Хоча дослідники мають уявлення про те, як римляни будували ці дороги, і тепер мають їхню карту, залишаються питання щодо того, як сама імперія могла це спланувати, або чи була вона взагалі здатною створити таку детальну та продуману карту. Наразі вважається, що планування цих доріг відбувалося на провінційному рівні, а римляни просто з’єднували точки зі своєю центральною станцією. Але в майбутньому можна провести більше досліджень, щоб з’ясувати, як їм вдалося досягти такого масштабного звершення. У них не було GPS – вони мали, по суті, лише зірки, а згодом і власні віхи.
За матеріалами: www.jalopnik.com