Унікальне дослідження ДНК, проведене шведськими вченими зі Стокгольмського університету, перевернуло усталені уявлення про сімейні зв’язки та поховальні традиції ранніх християн у середньовічній Скандинавії. Результати аналізу 142 скелетів з трьох цвинтарів, що датуються X–XIV століттями, виявили приголомшливу правду: дітей та немовлят часто ховали разом із дорослими, які не були їхніми біологічними родичами.
Ранні християни ховали своїх дітей із небіологічними родичами / © Pexels
Ця знахідка, опублікована виданням Live Science, кидає виклик багаторічним гіпотезам археологів, які вважали, що спільні могили дорослих і дітей неодмінно свідчать про родинні зв’язки — батьків та їхніх нащадків.
Несподівана правда про середньовічні поховання
Дослідники помітили цікаву закономірність: у колективних похованнях діти та дорослі часто були однієї статі — жінки з дівчатками, а чоловіки з хлопчиками. Проте, генетичні тести показали, що ці дорослі не були батьками чи найближчими родичами померлих дітей. Провідна авторка дослідження, Мая Кшевінська, зазначила: «Ми часто припускаємо, що дорослі та діти, які ділять одну могилу, були батьками та дітьми або іншими близькими родичами. Здебільшого це виявилося не так».
Вчені висувають версію, що така практика могла бути зумовлена поширенням християнства у Скандинавії наприкінці X століття. Суворі релігійні правила забороняли ховати нехрещених немовлят на освяченій землі цвинтаря. Тому, щоб обійти ці норми, згорьовані батьки могли таємно підкладати своїх померлих малюків до вже існуючих могил дорослих, можливо, родичів або близьких людей.
Роль соціальних зв’язків та історія «Леді 56»
Існує й інша гіпотеза, яка пояснює такі незвичайні поховання. Можливо, це було пов’язано з суворими кліматичними умовами або специфічною структурою середньовічного суспільства. Наприклад, людей могли ховати разом навесні, якщо вони померли взимку, коли промерзла земля унеможливлювала копання окремих могил. Крім того, середньовічні домогосподарства часто включали не лише кровних родичів, а й слуг, працівників та навіть поневолених осіб, що могло впливати на формування спільних поховань.
Попри відсутність прямого кровного зв’язку у деяких спільних могилах, дослідження виявило, що впливові сім’ї дбали про спільні поховання для кількох поколінь. Яскравим прикладом є випадок із християнською паломницею, відомою як «Леді 56». Вона померла приблизно у 30 років і була похована з рідкісною раковиною морського гребінця, символом її паломництва до Сантьяго-де-Компостела в Іспанії. Генетичний аналіз показав, що її батьки, брат та дочки також були поховані на тому ж цвинтарі Вестерхус, але в зовсім інших місцях. Це свідчить про те, що для середньовічних людей приналежність до місцевої християнської громади могла бути не менш важливою, ніж кровна спорідненість.
“Аналіз стародавньої ДНК нарешті дав нам інструмент, на який ми чекали, щоб безпосередньо перевірити ці інтерпретації”, – підкреслила співавторка дослідження Анна К’єллстрьом, наголошуючи на важливості генетичних методів у сучасній археології.
Ця знахідка розкриває складність і багатогранність соціальних та релігійних практик минулого, змушуючи нас переосмислити наше уявлення про емоційне життя та суспільні зв’язки наших предків.
💥 Думка редакції Бомба Новини:
Сучасні наукові методи, як-от аналіз ДНК, дозволяють нам зазирнути у найглибші таємниці минулого, розкриваючи несподівані факти про життя наших предків. Ця історія про середньовічні поховання нагадує нам, що людські стосунки та цінності, такі як віра, спільнота та, безумовно, любов до близьких, завжди відігравали надзвичайно важливу роль, навіть в умовах суворих правил та обмежень. Бережімо пам’ять про тих, хто жив до нас, і цінуймо зв’язки, що нас об’єднують сьогодні.
Source: tsn.ua