BOMBA NEWS ЕКСКЛЮЗИВ: Світова арена готується до головної події – Чемпіонату світу з футболу! Але за яскравими вивісками ховається набагато більше, ніж просто гра. Це історія про боротьбу світових лідерів, їхні таємні мотиви та те, як один з найвпливовіших людей планети може перетворити спортивне свято на власне шоу.
Кривава історія Чемпіонатів: як диктатори використовували футбол
За майже столітню історію свого існування, Чемпіонат світу з футболу пережив чимало темних сторінок. Він бачив диктаторів, хунти та автократів, які прагнули використати турнір для власної слави. Згадайте Беніто Муссоліні, який перетворив Чемпіонат 1934 року в Італії на фашистський парад. Або ж військових правителів Аргентини у 1978 році, які використовували його як пропагандистську зброю, поки самі зникали тисячі їхніх громадян. Навіть Володимир Путін у 2018 році скористався подією, щоб створити в Росії ілюзію нормальності, поки його війська підтримували кривавий режим у Сирії.
За кулісами гри: що ховається за Чемпіонатом світу
Нова фундаментальна праця Джонатана Вілсона, “Сила і Слава” (The Power and the Glory), детально розкриває цю історію. Автор, якого Саймон Купер, автор “Футбольної лихоманки”, називає ключовим джерелом знань про футбольну історію, провів ретельне дослідження. Це перший серйозний англомовний історичний огляд Чемпіонату світу з часів “Історії Чемпіонату світу” Брайана Гленвілла, що вийшла ще в 1970-х. І книга з’явилася якраз вчасно для цьогорічного турніру.
Теза Вілсона проста: з моменту свого заснування у 1930 році, “Чемпіонат світу став чимось набагато більшим, ніж просто футбол”. Автор показує, як кожна країна-господарка розкривала себе через призму гри. Ми дізнаємося, як перемога Західної Німеччини у 1954 році “реінтегрувала” країну “у світову спільноту” після Другої світової війни; як так звана “Футбольна війна” 1969 року загострила багаторічну напругу між Сальвадором та Гондурасом; і як вихід Хорватії до півфіналу у 1998 році надав молодій державі нове відчуття впевненості.
“Сила і Слава: Історія Чемпіонату світу”, Джонатан Вілсон, Bold Type Books, 576 с., $35, жовтень 2025 р.
Книга рясніє яскравими персонажами – від мрійника-ідеаліста Жуля Ріме (найдовше правлячого президента ФІФА) до галереї пройдисвітів, що керували ФІФА після нього. Там і бразилець Жоао Авеланж, “син торговця зброєю”, під час правління якого “певна фінансова невинність була втрачена”. І, звісно, Зепп Блаттер, чиє правління закінчилося ганьбою після арештів 2015 року в Цюріху. Вілсон безжалісно викриває корупцію та неефективність, що переслідували ФІФА – від “чорних конвертів” епохи Авеланжа до більш витончених форм лобіювання, що забезпечили заявку Катару на 2022 рік.
Але Вілсон також розуміє: попри всю жадібність організаторів, Чемпіонат світу зберігає неймовірну силу впливу на світову уяву. ФІФА стверджує, що фінал 2022 року дивилися 1,4 мільярда людей. “Навіть якщо точну цифру можна поставити під сумнів”, – зазначає Вілсон, – “це найпопулярніша подія у світі”. Книга вшановує моменти чистої магії, які змушують фанатів повертатися: поява Пеле у 17 років у 1958 році, помста Дієго Марадони за “гаучо” у чвертьфіналі проти Англії у 1986 році, радісна кампанія Бразилії 1970 року, яку Вілсон називає “вираженням футболу у його найкрасивішій формі”.
Знову і знову гравці рятували турнір від ганебної поведінки господарів. Краса на полі викуповувала потворність у кабінетах та на подіумах. Це та моральна вісь, що надає розповіді Вілсона глибини.
І ось ми підходимо до 2026 року та до унікального виклику, що стоїть перед найбільшим футбольним шоу. Кожен автократ, який раніше використовував Чемпіонат світу – Муссоліні, аргентинські генерали, Путін – принаймні щиро цікавився спортом. Вони розуміли силу футболу, бо відчували його самі. Вони хотіли бути пов’язані з перемогою, бо розуміли, що означає перемога для їхнього народу.
Президент США Дональд Трамп надягає на себе Миротворчу премію ФІФА після її вручення президентом ФІФА Джанні Інфантіно на жеребкуванні Чемпіонату світу в Кеннеді Центрі у Вашингтоні 5 грудня 2025 року. Andrew Harnik/Getty Images
Дональд Трамп – це зовсім інша історія. Він не демонстрував жодного щирого інтересу до спорту чи його традицій. Натомість, він має невичерпний апетит до уваги, нав’язливу потребу втручатися в будь-який захід, що привертає увагу. У цьому сенсі він менш схожий на Муссоліні, а більше на персонажа, відомого в мережі як Salt Bae – шеф-кухаря, який вдерся на святкування Аргентини після фіналу Кубка світу 2022 року в Досі, благаючи Ліонеля Мессі про фото та хапаючи трофей, поки справжні чемпіони намагалися насолодитися моментом.
Кадри з Дохи були болісно незручними: Мессі явно намагався вислизнути з обіймів Salt Bae, обличчя гравців виражали роздратування цим самозванцем, який нічим не сприяв їхній перемозі, але вимагав поділити славу. Це було, як усі погодилися, ідеальне втілення плутанини епохи соціальних мереж: наближеність ототожнюється з досягненням.
Шеф-кухар Salt Bae (у центрі, в костюмі) намагається зробити селфі з Ліонелем Мессі з Аргентини після фіналу Чемпіонату світу в Лусаїлі, Катар, 18 грудня 2022 року. Matthias Hangst/Getty Images
Тепер уявіть цей сценарій, масштабований до рівня глави держави, з усіма ресурсами уряду США на його службі. Ось що чекає футбол у 2026 році.
Ми вже бачили передсмак. У грудні президент ФІФА Джанні Інфантіно вручив Трампу першу Миротворчу премію ФІФА – нагороду, яка існувала лише доки Інфантіно її не вигадав, очевидно, як компенсацію за те, що Трамп не виграв Нобелівську премію. Церемонія вражала своєю підлабузництвом: Інфантіно хвалив “непохитну відданість Трампа справі миру та єдності” менш ніж за 24 години після того, як адміністрація Трампа провела черговий смертоносний авіаудар у Карибському басейні.
У Інфантіно спорт знайшов лідера надзвичайної безхребетності. Він не просто йшов назустріч Трампу; він принизив себе та свою організацію в гонитві за прихильністю Трампа. Він подарував Трампу копію клубного Кубка світу для виставлення в Овальному кабінеті. Він залишався на подіумі з Трампом після фіналу Клубного чемпіонату світу, дозволяючи президенту США насолоджуватися феєрверком разом зі справжніми переможцями. Повідомляється, що у 2025 році він провів більше часу віч-на-віч з Трампом, ніж будь-який інший світовий лідер.
Книга Вілсона нагадує нам, що ФІФА завжди була організацією, “заснованою на доцільності”. Але навіть за стандартами Авеланжа та Блаттера, залицяння Інфантіно до Трампа є новим дном. Люди, які керували ФІФА в минулому, можливо, були корумпованими, але вони принаймні зберігали видимість інституційної гідності. Інфантіно обміняв цю гідність на доступ та увагу.
Турнір 2026 року пройде на тлі рейдів Імміграційної та митної служби США, виснажливої спеки, що посилюється зміною клімату, та господаря, лідер якого розглядатиме кожен матч як можливість для самореклами. Фанати з деяких країн не зможуть відвідати турнір через візові обмеження. Інші можуть утриматися за власним бажанням, відлякані політичною токсичністю Сполучених Штатів за Трампа.
Мессі святкує після перемоги Аргентини над Францією в Лусаїлі 18 грудня 2022 року. David Ramos/FIFA via Getty Images
І все ж, якщо історія Вілсона нас чомусь навчила, то це тому, що гравці знайдуть спосіб реабілітувати турнір. Вони завжди знаходили. Магія Аргентини Мессі в Катарі пережила як порушення прав людини катарського режиму, так і домагання Salt Bae. У 1978 році магічні аргентинські гравці Маріо Кемпес та Освальдо Арділес затьмарили жорстокого диктатора своєї країни Хорхе Рафаеля Віделу – принаймні на 90 хвилин за раз.
У 2026 році гравцям доведеться нести ще більший тягар, ніж зазвичай. Їм доведеться змагатися не лише проти суперників на полі, а й проти цирку его та видовищ, які Трамп неминуче створить навколо них. Їм доведеться нагадати нам, чому ми колись полюбили цю гру – і чому вона важливіша за шахраїв, які прагнуть її привласнити.
Вілсон завершує свою книгу нотою виснаженого оптимізму. Чемпіонат світу “пережив Муссоліні та аргентинську хунту, він пережив байдужість Британії та Жоао Авеланжа, він пережив скандали Росії та Катару, і він переживе також Мохаммеда бін Салмана та Джанні Інфантіно“.
Залишається сподіватися, що він має рацію – і що прекрасна гра знову виявиться міцнішою за потворні амбіції тих, хто намагається її привласнити.
💥 Думка редакції Бомба Новини:
Ці події – справжній тривожний сигнал для України та всього світу. Якщо настільки впливова організація, як ФІФА, готова йти на поступки заради примх однієї людини, це свідчить про глибоку кризу світового спорту та міжнародної політики. Для України, яка бореться за свою незалежність, це ще один доказ того, що амбіції окремих політиків можуть затьмарювати глобальні цінності. Ми спостерігатимемо, як цей “цирк его” вплине на майбутнє футболу та, можливо, на світовий порядок загалом.
За даними порталу: foreignpolicy.com