Міністерство юстиції колись переслідувало американського журналіста за повернення додому без паспорта після поїздки до Куби. Його звинуватили в порушенні нечіткої вимоги Закону про імміграцію та національність. Як зазначив журналіст, десятки білих американців поверталися до Сполучених Штатів без паспортів з різних причин після набрання чинності закону, але покарали лише його — чорношкірого репортера, схильного до розслідувальної журналістики.
Це сталося у 1962 році за президента Джона Кеннеді, а мішенню став Вільям Ворті, один із найвидатніших міжнародних кореспондентів країни. Лауреат стипендій Німана та Фонду Форда, Ворті двічі об’їхав світ із журналістськими завданнями — від Індонезії до Південної Африки та Чехословаччини — і став першим американським репортером, який транслював новини з Москви з часів початку Холодної війни. Він не мав паспорта з 1957 року, коли відвідав Китай, попри заборону США на поїздки до цієї країни.
Міністерство юстиції колись переслідувало американського журналіста за повернення додому без паспорта після поїздки до Куби. Його звинуватили в порушенні нечіткої вимоги Закону про імміграцію та національність. Як зазначив журналіст, десятки білих американців поверталися до Сполучених Штатів без паспортів з різних причин після набрання чинності закону, але покарали лише його — чорношкірого репортера, схильного до розслідувальної журналістики.
Ця стаття адаптована з книги Джулії Гарте “Americans Without Borders: The Radical Activists Who Fought for U.S. Ideals Abroad While Facing Political Persecution at Home” (Redwood Press, 420 стор., 30 доларів США, жовтень 2026 року).
Це сталося у 1962 році за президента Джона Кеннеді, а мішенню став Вільям Ворті, один із найвидатніших міжнародних кореспондентів країни. Лауреат стипендій Німана та Фонду Форда, Ворті двічі об’їхав світ із журналістськими завданнями — від Індонезії до Південної Африки та Чехословаччини — і став першим американським репортером, який транслював новини з Москви з часів початку Холодної війни. Він не мав паспорта з 1957 року, коли відвідав Китай, попри заборону США на поїздки до цієї країни.
Протягом своєї кар’єри Ворті у своїх репортажах підкреслював паралелі між антиколоніальними рухами та боротьбою за громадянські права в усьому світі. Він викривав правлячі еліти, які стверджували, що такі рухи підживлюються іноземними державами, а не невдоволенням статус-кво: від Алабами до французького Алжиру, “вони не можуть уявити, щоб народ спонтанно піднявся і сам вирішив бути вільним”, — писав він у 1956 році.
До поїздки на Кубу, яка призвела до його судового переслідування, Ворті тричі відвідував острів після повалення Фіделем Кастро диктатури, що підтримувалася США, і щоразу без проблем повертався до Сполучених Штатів. Однак через кілька місяців після його четвертої поїздки на Кеннеді чинився тиск, щоб він продемонстрував силу проти Кастро. Представник Міністерства юстиції зазначив у меморандумі, що Ворті вихваляв Кубу як модель для “інших країн, які бажають позбутися диктатури” і звинувачував ембарго США у смертях на острові. Ворті було висунуто обвинувачення через чотири дні.
Сьогодні ім’я Ворті невідоме більшості американців. Але через 64 роки після судової справи, яка ненадовго зробила його відомим, його спадщина є більш актуальною, ніж будь-коли. Його історія показує, як прецедент, встановлений Кеннеді, допоміг майбутнім адміністраціям, включно з адміністрацією Дональда Трампа, придушувати висловлювання та іноземний вплив, що кидають виклик геополітичним інтересам США. Сьогодні Закон про імміграцію та національність знову виконує намір сенатора, який його вніс у 1952 році — відсіювати “підривників, злочинців та небажаних осіб” — хоча й через додане згодом положення, яким державний секретар Марко Рубіо скористався для анулювання віз та грін-карт про-палестинських науковців. І значна частина нинішньої риторики адміністрації щодо загрози транснаціонального лівого радикалізму ґрунтується на тих самих звинуваченнях, що й висунуті проти Ворті десятиліття тому.
Проблеми Ворті з паспортом почалися на Святвечір 1956 року. Одягнений у позичене хутряне пальто з опосума, що огортало його невисоку, кремезну постать, він перейшов вузький міст з Гонконгу до Китаю, ставши першим американським журналістом, який увійшов до країни за сім років. Паспорт у його кишені був позначений як “недійсний для подорожей” до Китаю та кількох інших комуністичних країн, так само як і всі американські паспорти, видані звичайним громадянам за попередні чотири роки.
Протягом свого 41-денного візиту Ворті здійснив три телевізійні трансляції з Китаю — перші, зроблені будь-яким американцем з 1949 року — і взяв інтерв’ю у прем’єр-міністра Китаю Чжоу Еньлая та одного з сотень американських політичних в’язнів, яких там утримували з часів Корейської війни. Він подав заяву на новий паспорт через два тижні після повернення додому, незадовго до закінчення терміну дії старого. Після місяця мовчання з боку паспортного столу Ворті свідчив на слуханнях у Сенаті США щодо “Права на подорожі”, де він дорікнув Державному департаменту за те, що він поводиться як авторитарні уряди тих самих країн, відвідувати які він забороняв американцям.
«Ми знайомі з нудними, нудними та нечесними газетами в комуністичних країнах, де журналістам уряд диктує, що писати, які історії висвітлювати і куди їхати», — сказав він своїм бостонським акцентом, широко розплющивши карі очі, щиро дивлячись на сенаторів. «Ні як журналіст, ні як громадянин, я не хочу бачити, щоб навіть насіння такого контролю було посаджено в цій країні». Через кілька годин Державний департамент повідомив Ворті, що його заяву на паспорт було “попередньо” відхилено.
Протягом наступного року американські чиновники погрожували переслідувати Ворті за Законом про торгівлю з ворогом — законом епохи Вудро Вільсона, що надавав президентам повноваження обмежувати торгівлю між Сполученими Штатами та їхніми ворогами. Коли це не вдалося, йому запропонували новий паспорт, якщо він підпише присягу, що не повернеться до Китаю. «Навіть найсмачніша морквина не змусить вільну людину бігти», — відповів Ворті.
У березні 1958 року його заяву на паспорт було офіційно відхилено. Ворті, підтриманий Американським союзом громадянських свобод (ACLU), подав позов проти державного секретаря. Його перша поразка сталася тієї осені у федеральному окружному суді Вашингтона. Наступного літа апеляційний суд підтвердив рішення про відмову у видачі йому паспорта, постановивши, що “брутальний слідчий, який проголошує власну свободу робити і говорити, що йому заманеться, може призвести до хаосу в усьому міжнародному сусідстві”. Ворті подав ще одну апеляцію, але в грудні 1959 року Верховний суд оголосив, що не розглядатиме справу.
Ворті був переможений, але не зламаний. Протягом двох років невтомний репортер відвідував лише країни, де американцям не потрібен був паспорт. Його репортажі з Куби стали особливим головним болем для адміністрації Кеннеді. За кілька місяців до висадки проамериканських парамілітарних загонів у затоці Свиней на Кубі у квітні 1961 року Ворті писав у газеті Afro American, що “Вашингтон потурання поставляється наявність тренувальних таборів для 500 найманців та шукачів пригод у віддалених районах Флориди”. Через кілька днів після невдалого вторгнення він закликав чорношкірих американців виступити проти кампанії США з повалення Кастро, попереджаючи, що “гнила колоніальна війна” негативно вплине на громадянські права в Сполучених Штатах, якщо вона буде успішною. Пізніше того ж року він провів три місяці на Кубі, висвітлюючи такі теми, як таємна подорож туди активіста громадянських прав США Роберта Ф. Вільямса, щоб отримати притулок, і те, як дефіцит ліків через ембарго США спричиняв непотрібні смерті немовлят на острові.
Ворті було висунуто обвинувачення через шість місяців після останньої поїздки за повернення до США без паспорта. Він негайно здався маршалу США в Манхеттені. У своїй заяві Ворті припустив, що справа проти нього була зумовлена невдоволенням адміністрації його репортажами, зокрема нещодавньою серією статей про нездатність ФБР захистити чорношкірих американців у Північній Кароліні від насильства натовпу, що розлютило Дж. Едгара Гувера.
Його суд у федеральному суді Маямі мав розпочатися в серпні 1962 року. Тим часом Ворті та його адвокати з ACLU почали мобілізувати громадську підтримку його захисту. Сестра Ворті, Майрл, на початку липня розпочала голодування. Зіркова коаліція видатних діячів руху за громадянські права чорношкірих, прогресивних політиків та профспілкових активістів мобілізувала підтримку своїх громад. Багато хто, включно з Малкольмом Ікс та Мартіном Лютером Кінгом-молодшим, уже були друзями Ворті.
«Буде однією з трагічних іроній сучасної історії, якщо нація, яка красномовно говорить про свободу, засудить людину просто за повернення додому», — написав Кінг у листі судді в Маямі, призначеному для справи. Давній кандидат у президенти від Соціалістичної партії Норман Томас, якого Ворті знав ще з коледжу, закликав Генерального прокурора Роберта Ф. Кеннеді відмовитися від справи Ворті або перенести її з Півдня, зазначивши, що «він — негр, і це йому не на користь». Радикальна католицька активістка Дороті Дей очолила 150 осіб у пікеті перед місією США при ООН на знак протесту проти становища Ворті. Видатний британський філософ Бертран Рассел телеграфував генеральному прокурору, що обвинувальний акт проти Ворті був «ДОКАЗОМ ЗНИКНЕННЯ ВАШИХ ГРОМАДЯНСЬКИХ СВОБОД І ГАНЕБОЮ АМЕРИКИ В ОЧАХ РОЗСУДЛИВИХ ЛЮДЕЙ».
Після короткого судового процесу без присяжних федеральний суддя Маямі визнав Ворті винним у серпні 1962 року. Його було засуджено до трьох місяців тюремного ув’язнення та дев’яти місяців випробувального терміну. «Я пишаюся тим, що встановив рекорд, їдучи туди, де відбуваються новини, і долаючи штучні перешкоди, щоб отримати репортаж з перших рук», — заявив Ворті в заяві, яку він надіслав до Afro American через кілька годин після засудження. «Контроль над подорожами — це контроль над думками та інтелектом».
Поки Ворті оскаржував рішення у вищій інстанції, його прихильники знову виступили на вулицях та в ефірі. Через вісім днів після засудження, в офісі А. Філіпа Рендольфа, організатора Brotherhood of Sleeping Car Porters, першого успішного профспілки, очолюваної афроамериканцями, було створено Комітет за свободу Вільяма Ворті. По всій країні відбулися мітинги «Визволіть Вільяма Ворті». Джеймс Болдвін захищав Ворті в інтерв’ю з радіоведучим Баррі Греєм, попереджаючи, що його засудження стане небезпечним прецедентом: «Якщо це станеться з Біллом Ворті, це може статися зі мною». Народний співак Філ Окс у саркастичній баладі висвітлив справу, висміюючи поблажливе ставлення уряду США до американців, які прагнули відвідати «ці злі землі».
У лютому 1964 року апеляційний суд врешті-решт скасував вирок Ворті, визнавши неконституційним розділ Закону про імміграцію та національність, який забороняв американцям без паспортів в’їжджати до Сполучених Штатів. Незабаром Ворті знову був за кордоном — і його репортажі про зовнішню політику та національну безпеку США залишалися пророчими. У квітні 1967 року він розкритикував ЦРУ за шпигунство за громадянами США у «гарячих точках» та підкуп зарубіжних кореспондентів, особливо чорношкірих, для публікації статей, що просувають політику США. Через чотири місяці агентство тихо запустило Операцію CHAOS: масштабну програму спостереження, спрямовану на студентів та «чорношкірих емігрантів» за кордоном.
Операція була покликана виявити іноземні змови, що стояли за протестними рухами всередині Сполучених Штатів. Але її звіти про такі теми, як «Рух за мир у США», «неспокійна молодь» та «загрози внутрішній безпеці», не змогли виявити жодних доказів підривної діяльності з-за кордону. Сенатський виборчий комітет, який досліджував операцію, у 1976 році дійшов висновку, що кожен звіт CHAOS підтверджував одне: іноземні держави не були значним чинником дисидентських рухів у Сполучених Штатах. Однак і донині Вашингтон продовжує очорняти своїх критиків, зображуючи їх як маріонеток міжнародних сил.
Недовіра адміністрації Трампа до «радикального» іноземного впливу, прикладом якої є звіт Державного департаменту за липень 2026 року про «кампанію підривної діяльності» Куби, є яскравим прикладом. Твердячи, що Куба є одним із «найбільш витончених і небезпечних векторів ворожого іноземного впливу», звіт повторив висновки таких джерел, як Сенатський комітет 1961 року, який звинувачував прокубинську діяльність Ворті та інших чорношкірих активістів у руках міжнародних комуністів, «які використовують свої потужні ресурси для спроби підірвати американського негра проти власного уряду». Чорношкірі американці, які бачать солідарність між своєю боротьбою за громадянські права та боротьбою Куби проти домінування США, згідно зі звітом 2026 року, є пішаками кубинської змови з метою «вирощування п’ятої колони американських чорношкірих екстремістів».
Ворті ніколи не ухилявся від спростування таких наклепів, навіть коли це ставило його під приціл уряду. У час, коли досвідчені та безстрашні журналісти потрібні більше, ніж будь-коли, нація повинна пам’ятати про боротьбу цього американця за право вільно подорожувати та висвітлювати події, а також про щиру солідарність, яку він шукав з пригнобленими верствами населення всюди.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: foreignpolicy.com