Серед сотень ретельно відреставрованих автомобілів, представлених на аукціоні Monterey Car Week, цей буквально кинувся мені в очі. Він привернув мою увагу не тому, що це був, скажімо, Cobra Daytona Coupe Керолла Шелбі чи унікальний Ferrari за 26 мільйонів доларів, а тому, що це був Ford 1950 року з каркасом безпеки, купою наліпок та перехрещеними американським і мексиканським прапорами. Цей автомобіль не просто ветеран Carrera Panamericana, а переможець свого класу.
Ми вже розповідали про історію цієї гонки, але коротко: це був спосіб Мексики відсвяткувати частину шосе, яка мала з’єднати Арктичний океан з півднем Південної Америки (вона залишається незавершеною й досі, переважно через небезпечний перевал Дарієн між Панамою та Колумбією). Гонка принесла на північноамериканські дороги європейський стиль ралійних перегонів на відкритих трасах, разом із тими самими пілотами, командами та смертельними випадками, які їй супроводжували. Перша гонка тривала лише кілька років, доки катастрофа на Ле-Мані 1955 року та кілька гучних смертей учасників не поклали їй край.
Гонка повернулася у 1988 році, але вже як вінтажний ралійний етап, а не як заїзди на повній швидкості відкритими дорогами, як її попередниця. Мало хто знає, що Pink Floyd брали участь у гонці у 1991 році, паралельно створюючи документальний фільм з оригінальним саундтреком. Нік Мейсон та його штурман Валентайн Ліндсі посіли восьме місце загалом, тоді як Девід Гілмор вибув після аварії, а його штурман і менеджер гурту Стів О’Рурк зламав ногу. Хоча сучасна Carrera Panamericana безпечніша за оригінальну версію, вона все ж не обходиться без пригод. Ця версія гонки триває й досі.
Двічі гонщик-ветеран
Цей Ford Standard Sedan 1950 року достатньо старий, щоб брати участь у першій Carrera Panamericana, яка відбулася того ж року. Він точно виглядає як учасник, хоча насправді змагався в сучасній версії гонки у 1995 році. Боб Праймер та його син Роб привели його до перемоги у своєму класі того року. Також автомобіль брав участь у Californian Mille у 1998 році. Це робить цей автомобіль гонщиком-ветераном двічі. Його гоночна кар’єра у 1990-х роках віддалила нас від сучасності майже так само, як оригінальна Carrera Panamericana була віддалена від сучасної реконструкції.
Інтер’єр – єдине місце, де помітні сучасні (для 1990-х) оновлення. Оригінальний спідометр замінено на тахометр, який є єдиним приладом, необхідним пілоту. Великий кастомний центральний блок приладів містить усі інші показники та перемикачі, необхідні команді, чітко видимі як для водія, так і для штурмана, щоб вони могли контролювати їх. Нижче розташоване CB-радіо для локального зв’язку. Відкрита коробка запобіжників перед штурманом дозволяє йому діагностувати та замінювати перегорілі запобіжники “на ходу”, не сповільнюючись. Запасне колесо знаходиться на задньому сидінні, ще одне – в багажнику разом із 22-галонним паливним баком.
Під капотом – класичний Ford flathead V8. Спочатку об’ємом 239 кубічних дюймів, він був збільшений до 290 відомим тюнером Артом Крісманом. В описі аукціону зазначено, що він розвиває майже втричі більшу потужність, ніж оригінальний двигун. Це смілива заява, але Крісман був відомий своїми потужними двигунами для хот-родів, драг-рейсерів та болидів для Бонневіля. Хоча жодних документів, що підтверджують заявлену потужність, немає, я вважаю її правдоподібною. Ця потужність передається на задні колеса через чотириступінчасту механічну коробку передач Borg Warner T10, яка не є оригінальною, але є правильним вибором для цієї роботи.
Цей вінтажний гоночний автомобіль буде продаватися на аукціоні в п’ятницю, 14 серпня. Якщо ви більше шанувальник Mopar, то цей Dodge Royal Club Coupe 1954 року від тієї ж команди також виставлений на продаж. Він ніколи не досягав таких результатів, як Ford, хоча й брав участь тричі (1999, 2001 та 2003 роки). Незалежно від того, чи є вони музейними експонатами, чи майбутніми учасниками перегонів, обидва ці автомобілі є частиною історії Carrera Panamericana.
Дізнатися більше на: www.jalopnik.com