Винищувач Rafale ПКС Франції під час навчання «Топаз». 27 січня 2026 року. Фото: Armée de l'Air et de l'Espace Поширити в соцмережах:
Матеріал підготовлений в рамках співпраці Мілітарного з Міжнародною аналітично-інформаційною спільнотою Resurgam.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну проблема гарантій безпеки набула центрального значення для країн Європи. На фоні невизначеності у міжнародних відносинах та дискусій щодо політичного дисбалансу між США та Європою активніше стала підійматися питання потенційної ролі європейських держав, зокрема Франції, у формуванні системи стримування Росії та гарантування безпеки України. В аспекті цієї проблеми, у цій статті розглядається питання про місце Парижа в безпековому партнерстві з Україною.
Стратегічна еволюція ролі Франції у Європейській безпеці
На початковому етапі слід розглянути безпекову доктрину Франції, що допоможе краще зрозуміти її роль в європейській системі безпеки. Ще у період президенства Шарль де Голля була сформована традиційна безпекова доктрина держави, яка опирається на концепцію стратегічної автономії. Її ключовими засадами стали незалежність Франції від НАТО у прийняття військово-політичних рішень, контроль над головними оборонними спроможностями країни та здатність до самостійного стримування, що пізніше отримало визначення як “Голлістсько-Міттеранівської” стратегічної лінії. Значущим проявом такої концепції став вихід Франції зі структури НАТО у 1966 році задля збереження стратегічного суверенітету, всупереч нормалізації повноцінної участі в Альянсі у 2009 році за президентства Саркозі.
Важливо окреслити, що центральним елементом французької моделі є власний ядерний потенціал, а саме force de frappe (ударна сила), що надає їй автономну спроможність стримування та особливий статус на європейській арені. До того ж Франція підтримує самостійну оборонну промисловість, включно з розвідувальними та космічними системами, що підтверджує можливості на здійснення незалежної оцінки загроз. Сьогодні Франція намагається зберігати традицію Де Голля, адаптуючи її до сучасності та поєднуючи трансатлантичну співпрацю із прагненням самостійності, що й визначає бачення ролі держави у європейській безпеці.
Більш того, за президенства Е. Макрона історично сформований курс на стратегічну автономію поступово трансформувався у ширше бачення, а саме концепцію Europe puissance.(Європа-сила). Французьке бачення цієї побудови є проекцією національної доктрини на європейський рівень, де Франція прагне виступати одним із ключових драйверів безпекової інтеграції. Наприклад, у 2017 році у своїй промові Макрон зазначає, що Європейський Союз повинен спиратися лише на власні оборонні, технологічні, космічні та економічні спроможності і в 2026 році додатково підкреслив, що Європа повинна діяти як автономний геополітичний актор для довгострокової безпеки континенту, особливо в контексті російської агресії в Україні. Додатково національний характер цієї моделі можна віднайти в Стратегічному Огляді 2017 року, де підкреслюються, що Франція повинна “зберегти свою здатність самостійно вирішувати та діяти для захисту своїх інтересів у безпековій політиці.” Таким чином, це знову підтверджує, що сьогоднішній Париж намагається адаптувати де-Голлівську концепцію, роблячи зусилля задля домінування Франції на усіх рівнях: національному, європейському та трансатлантичному.
Повномасштабне вторгнення в Україну суттєво прискорило перетворення Франції у більш активного учасника європейської безпекової політики. Країна стала одним із ключових постачальників озброєння, передавши, наприклад, установки Caesar 155mm/52 caliber, системи протиповітряної оборони SAMP/T, а також розширила участь у підготовці українських військових у межах тренувальних місій ЄС (EUMAM).
У 2024 році Париж також активізував роль у формуванні безпекових ініціатив щодо України, підписавши Угоду про співробітництво у галузях безпеки та зайнявши одну з лідируючих ролей в Паризькій Декларації 2026 року. Додатковим свідченням стало зростання французької військово-розвідувальної допомоги, що відображає перехід до практичної активної участі у забезпеченні обороноздатності України. Наприклад, підтвердженням може слугувати підписання угоди між французькою компанією Safran.AI та Україною для аналізу супутникових знімків або заява президента Франції про збільшення бюджету задля фінансування військово-космічної галузі.
Іншим каталізатором посилення французьких амбіцій у сфері європейської безпеки стало підвищення рівня непередбачуваність зовнішньої політики США, а саме в контексті заяв адміністрації Трампа щодо скорочення безпекових зобов’язань перед НАТО, тимчасового обмеження обміну розвідувальною інформацією з Україною у березні 2025 року, економічного тиску через підвищення тарифів та заяв щодо Гренландії. Такі сигнали посилили дискусії у Європі щодо необхідності зменшення критичної залежності від американських спроможностей, що традиційно становили основу міжнародної системи безпеки.
Від політичної підтримки до військово-розвідувальної: як змінюється практична роль Франції у війні в Україні
Разом з тим ці політичні обставини створюють для Франції вікно можливостей в просуванні власної ідеї стратегічної автономії для ЄС та претензій на роль одного з безпекових лідерів. До того ж в рамках майбутніх внутрішніх виборчих перегонів, водночас доцільно зазначити спадковості цих амбіцій. Можна констатувати, що хоча саме за президентства Макрона ідея європейської стратегічної автономності отримує найбільший політичний імпульс, її коріння сягає традиції від де Голля до наступних президентів, що збільшує ймовірність її продовження незалежно від зміни керівництва.
Водночас військово-розвідувальна підтримка Францією Україні так само ілюструє поступове нарощення ролі Парижа. За останні роки постачання озброєнь переходять до більш комплексної моделі партнерства, що охоплює фінансування, оборонну кооперацію та довгострокове планування відносин. Зокрема, у 2025 році у Парижі сторони підписали лист про наміри, який передбачає можливість постачання Україні до 100 винищувачів Rafale, систем SAMP/T, радарів та супутнього озброєння протягом наступних 10 років. Такий формат співпраці свідчить про посилення участі французького оборонного сектора у стратегічному переозброєнні України.
Паралельно Франція розвиває модель партнерства безпосередньо на території України через створення спільних виробничих ліній безпілотників за участі компанії Renault, що має на меті посилити обороноздатність України. Крім цього, загальний обсяг французької військової допомоги України перевищив 5.9 млрд євро станом на 2025 рік. На цьому тлі окрему увагу привертає заява президента Макрон у січні 2026 року про те, що Франція зараз забезпечує близько двох третин розвідувальних можливостей України. Натомість українська сторона публічно не підтвердила цю заяву, що ускладнює незалежну оцінку масштабів французького внеску і потребує подальшого аналізу.
У цьому контексті важливо повернутися до березня 2025 року, коли адміністрація Трампа заявила про можливе обмеження обміну розвідувальною інформацією з Україною, що викликало значний резонанс серед європейських союзників. Так як Париж стверджує, що сьогодні в більшості забезпечує Україну розвідувальними даними, тут виникає питання чи насправді Вашингтон поступився Парижу в цій допомозі Україні? Проте подальші факти свідчать, що йшлося радше про політичний інструмент тиску, ніж про згортання співпраці. Наприклад, в жовтні 2025 року американські посадовці підтвердили продовження надання Україні розвідданих, щодо російської енергетичної інфраструктури та потенційних цілей на великій відстані, паралельно закликаючи союзників НАТО надати аналогічну підтримку.
Крім того, згідно з заявою Джеймс Аппатурай, тимчасового керівника програми оборонних інновацій НАТО, потенціал Сполучених Штатів є унікальним та критичним на світовому рівні та в рамках НАТО. У свою чергу, це підтверджує обмеженність можливості швидкої заміни американських спроможностей іншими державами. Американська підтримка також включає обмін даними про запуск ракет, переміщення військ та оперативну ситуацію на фронті, що неодноразово визнавалося українськими посадовцями та аналітиками як критично важливий компонент оборони.
У свою чергу, для підтвердження висунутих аргументів, необхідно також провести порівняльну характеристику практичних меж військово-розвідувальних можливостей Парижа з Вашингтон. Передусім Франція володіє автономними військово-розвідувальними спроможностями, включаючи власні супутники спостереження, сигнальну розвідку та аналітичні структури. Проте масштаб цих можливостей суттєво поступається американському. Наприклад, за оцінками оборонних аналітичних центрів, США станом на 2023 рік мали приблизно 246 військових супутників, тоді як європейські члени НАТО разом приблизно 49, з 15 належать Франції. Така різниця безпосередньо впливає на швидкість отримання розвідувальної інформації, що є критичним фактором у війні.
Дисбаланс простежується і в інших компонентах військової розвідки. США мають щонайменше 80 літаків розвідки та 34 спеціалізованих платформ сигнальної розвідки, тоді як європейські держави менш ніж половину цього показника. Аналітичні звіти також підкреслюють, що саме американські повітряні сили залишаються фундаментом оборонних можливостей Альянсу, що обмежує здатність країн ЄС швидко замістити США у сфері військово-розвідувальної підтримки України. Таким чином, можливості Парижу можуть суттєво доповнювати Вашингтон, але їх повноцінне заміщення є малоймовірним через асиметрію ресурсів і технологій.
Чи можлива повна “європеїзація” безпекових гарантій для України?
У контексті висунотого питання, також необхідно проаналізувати можливості ідеї поступового перенесення центру безпекової підтримки України з трансатлантичного рівня на європейський, яка нині користується підвищеною увагою. Як було зазначано вище, та як зазначається аналітиками, повна “європеїзація” гарантій безпеки є довгостроковим, а не швидким процесом. Згідно з політично-аналітичним документом від Європейської дослідницької групи з оборонної промисловості, ЄС залишається залежним від державних і комерційних американських провайдерів розвідки, та наголошує на фрагментованості європейської екосистеми GEOINT, що ускладнює створення масштабованої оборонної архітектури найближчим часом.
Схожі висновки містяться й у статті дослідника Девіда Кеттлер, який підкреслює, що ключовим принципом розвитку європейської розвідки має бути функціональний підхід, побудований на синтезі, інтеграції та довірі, щоб забезпечити державам-членам грунт для обміну інформацією. Автор зазначає, що попри можливості розвідувального сектору, їх практична реалізація та структурованість потребує значного часу, інвестицій і координації між державами ЄС.
У зв’язку з цим постає питання щодо ризиків і переваг, які це може мати для України. З дипломатичної точки зору збільшення європейського аспекту безпекових гарантій для України має дві сторони медалі, пов’язані зі зміною балансу сил на міжнародній арені. З одного боку, активізація країн ЄС дозволяє зменшити залежність від нестабільності у США та підвищити роль Європи як безпекового актора, що відповідає логіці класичного balance of power. Посилення ролі Франції та інших країн ЄС також посилює для України дипломатичні канали підтримки та довгострокову інтеграцію у ЄС простір. Водночас надмірне зміщення акценту може породжувати ризики фрагментації коаліції та потенційного послаблення стримувального ефекту щодо Росії, оскільки військово-технологічна перевага США залишається головною для колективної оборони європейських країн. Напруження у відносинах з США, а також дискусії про майбутнє безпекових гарантій під час Всесвітнього економічного форуму у Давосі, лише посилюють стратегічну невизначеність. У цьому контексті оптимальною моделлю для України виглядає не заміщення США європейськими країнами, а формування багаторівневої системи гарантій, у якій європейський компонент доповнює США.
Франція у післявоєнній архітектурі безпеки України: лідер чи співархітектор?
Повертаючись конкретно до Франції та її коцепції стратегічної автономії, доцільно оцінити місце Парижа у післявоєнній архітектурі безпеки України: як лідера чи співархітектора? Франція потенційно може відігравати одну з ключових ролей у формуванні довгострокових механізмів стримування Росії у післявоєнний період. Як вже зазначалося вище, Париж є ключовою державою ЄС із повноцінним ядерним стримуванням.
Проте структурні обмеження зменшують імовірність того, що Франція зможе одноосібно виконувати роль безпекового лідера України. Французький оборонний бюджет суттєво поступається американському: закон про військове програмування 2024–2030 передбачає витрати близько 413 млрд євро на сім років, але залишається обмеженим у порівнянні з США (наприклад, нещодавна заява Трампа про збільшення оборонних витрат США до 1,5 трлн доларів). Тим більше, як зазначино у вищенавединих прикладах, аналітичні оцінки підкреслюють, що європейська безпека продовжує значною мірою спиратися на американські стратегічні можливості.
Важливим фактором є також внутрішньополітична динаміка Франції. Політична фрагментація після парламентських виборів 2024 року та відсутність стабільної більшості в Національній Асамблеї обмежують свободу маневру влади у питаннях безпекової політики та фінансування її програм. Зразковою ситуацією є прийняття бюджету урядом Лекорню на початку 2026 року, ухвалення якого відбулось через 200 днів парламентських дебатів.
Порівнюючи Францію з іншими країнами, можна також зазначити, що вона виступає радше одним із ключових співархітекторів, ніж одноосібнім лідером у цьому аспекті. Європейська безпекова архітектура є багатополярною, що підтверджують приклади Великої Британії, яка має значні розвідувальні ресурси за рахунок альянсу Five Eyes, і Німеччини, яка володіє значним економічним ресурсом для оборонного фінансування. Як пише Рим Момтаз, що Париж поки що схиляється до статусу “великої середньої держави” через постійні зміни в глобальному балансі сил та структурні обмеження, підтверджуючи та вимагаючи коаліційного статусу від Франції ніж одноособового гаранта.
Висновки
У підсумку, аналіз ролі Парижа у безпековій підтримці України свідчить про поступове, але суттєве посилення позицій країни як одного з ключових безпекових акторів. Франція демонструє високоефективну здатність на надання військової допомоги та оборонної співпрацю, що дозволяє їй відігравати критичну роль у підтримці України як сьогодні, так і в перспективі післявоєнного врегулювання. Водночас наявні структурні обмеження свідчать про те, що Париж не може повноцінно замінити Вашингтон у військово-розвідувальній підтримці України.
Ситуаційний контекст сьогодні ілюструє не заміщення трансатлантичного виміру європейським, а поступову трансформацію моделі безпеки Заходу у напрямі більш розподіленого балансу відповідальності та коаліційної моделі. Посилення ролі Франції та інших держав Європи є відповіддю на стратегічну невизначеність міжнародного середовища та прагнення зменшити критичну залежність від дисбалансу США, але ефективність цієї трансформації залежатиме від здатності країн Європи координувати оборонну політику. Враховуючи це, найбільш реалістичним сценарієм для України виглядає формування багаторівневої системи гарантій, де європейські країни, як Франція, посилюють трансатлантичний ґрунт, а не повністю замінюють його. Отже, Париж виступає більш співархітектором безпеки, однак її стабільність і ефективність залишатимуться пов’язаними з ширшою системою колективної оборони Заходу.
Подробиці можна знайти на сайті: militarnyi.com