Фото: 153-тя окрема механізована бригада
Два дописи у Facebook, написані один за одним, розкрили проблему, яка існує з 2022 року, але про яку воліли не говорити: де розміщувати військовослужбовців на прифронтових територіях. Старий порядок виявився небезпечним, новий – не відпрацьованим. За рідкісним винятком, військовослужбовцям самим доводиться турбуватися про те, куди вийти з окопів на відпочинок, та самостійно оплачувати оренду житла в містах і селах, які ворог обсипає нещадним вогнем – і ціни можуть перевищувати київські чи львівські. Чому виникла така ситуація – у матеріалі «Коротко про… ».
«Пошук будинку – це цирк…»
Поштовхом до обговорення став пост Сергія Гнєзділова, бійця 56-ї окремої мотопіхотної бригади Маріуполя та громадського активіста. Він поставив таке питання:
– Чому, згідно з нашим законодавством, за воєнного стану, ОВА досі не уповноважені займати порожнє житло у прифронтовій смузі для особового складу військових частин? Кому нам кричати? Питання вже не в грошах. Прифронтові міста, Краматорська агломерація, через одного – порожній будинок. Військові самі мають скидати, ціна за оренду приватного будинку вже понад 20 тис. грн, і де, чорт забирай, можна щось знайти навіть за ці гроші!
Під дописом чимало коментарів, які підтверджують актуальність теми. «20 тисяч гривень за будинок, у якому роками не проживають і немає нормальних житлових умов – так це називають», – пише волонтерка Збройних Сил України, прес-секретарка Анастасія Блищик. «Пошук будинку – це цирк, де військові – клоуни. Півроку тому в Констасі через сусідів я знайшла номер господині порожнього будинку. Господиня десь у Європі. Дайте мені жити, будь ласка. Вона не хоче. Зараз там руїни. Але, мабуть, підлога чиста… у підвалі», – згадує військовий Микола Мануйленко.
Пишуть, щоправда, і про позитивні випадки, коли переселенці безкоштовно впускають захисників у свої покинуті будинки або сільради організовують проживання для взводів та рот. Однак обурення більше. У Дружківці, що менше ніж за 20 кілометрів від лінії фронту, квартиру чи будинок з хорошими умовами можна орендувати за 2000 – 7000 гривень на місяць (ми самі перевіряли оголошення на OLX). Але коли йдеться про військових, ціни перестрибують за 10 000 і йдуть далі. Це пояснюється кількома причинами: військові або бояться, або їх вважають жадібними через 100 000 гривень бойових премій.
– Здається, не дуже дорого, коли п’ятеро чоловіків орендують будинок за 20 000, а якщо десять, то зовсім дешево. Але чим більше військовослужбовців в одному місці, тим більший ризик, що зрадники здадуться і буде «заїзд». Це розуміють і власники житла, і самі військові. Селитися великими групами небезпечно, – поділився з Коротком про військовослужбовець із позивним «Калина». – Багато хто не хоче здавати житло короткостроково, хоче контракт на півроку. А зараз ми під Краматорськом, завтра нас перекинуть до Ізюма. З кожним переїздом нам доводиться шукати житло.
Проблеми солдатів вирішують самі солдати
Командир ударного підрозділу БПЛА Ігор Луценко також говорить про захмарні ціни на житло для військових – 20 000, 30 000, 40 000 гривень за звичайну сільську хатину, де немає води, де роками ніхто не живе. Він із сумом називає військових «армією безхатьків».
– Загалом, державна та місцева влада ігнорують цей біль солдатів-передовиків. Так само й військова вертикаль не займається цією проблемою так, як мала б. Якщо у командира військової частини є воля, то він намагається щось зробити. Але в принципі, фактичні процедури в армії такого зобов’язання не передбачають. Самі солдати вирішують проблеми солдатів із поселенням, – констатує офіцер повітряної розвідки.
У нинішній ситуації він звинувачує стару систему, яка наказує централізовано розміщувати військових на державних територіях – у казармах, гуртожитках підприємств, будівлях дитячих садків чи шкіл.
– Згідно з правилами, житлом має забезпечуватися спеціальний житло-експлуатаційний відділ у бригаді. Його керівник та відповідальна особа підписують договір на проживання військовослужбовців, у договорі передбачена компенсація за електроенергію та комунальні послуги. Я не бачив, щоб у цьому випадку була оговорена орендна плата, – каже Роман Ліхачов, військовий юрист та юрист Центру підтримки ветеранів .
Централізоване розселення практикувалося на початку війни і, за словами Ігоря Луценка, коштувало українському народу тисяч втрачених військових життів, а бюджету мільярдів компенсацій родинам загиблих. Варто лише згадати трагедію на навчальному центрі «Десна», коли внаслідок російського ракетного удару за одну ніч загинуло 87 людей. Радянський принцип військової «точності» не враховує сучасний розвиток систем далекого ураження.
Інструкторам, які працюють у навчальних центрах, також рекомендується орендувати житло. Тому в тилу навколо військових полігонів, аеродромів та військових частин ціни на оренду зростають у півтора-два рази вище за середньоринкові.
У покинутих будинках солдати змушені самі облаштовувати своє життя. Фото: facebook.com/153opbr
Компенсація працівникам за контрактом, мобілізованим – свавілля
Держава має платити військовим за оренду житла! Військові мають право безкоштовно заселятися в покинуті будинки! Бо якщо вони їх не охоронятимуть, то не буде ні будинків, ні містечок. На цьому наголошують усі, хто розуміє проблему. Міністерство оборони заявляє, що компенсація орендної плати передбачена для:
- у Києві – 4560 грн,
- у регіональних центрах – 3420 грн,
- в інших населених пунктах (включаючи ті, що розташовані поблизу фронту) – 2280 грн.
Незважаючи на тричі критиковані суми, слід розуміти ще один момент:
«Компенсацію за оренду житла можуть отримувати лише працівники за контрактом. Для мобілізованих працівників нічого не передбачено», – зазначає Роман Ліхачов.
Отже, є й інший бік медалі – теза про «вони мають право селитися безкоштовно» вже подекуди реалізована.
«Мій син був у Слов’янську, зараз на харківському напрямку. Їх поселили в покинутих хатинах зі зручностями у дворі. Але він не скаржиться – все одно краще, ніж в окопах. Він не платить грошей за житло», – поділилася з нами 65-річна киянка Людмила.
У соціальних мережах повідомляється, що такі поселення часто відбуваються навіть без офіційного дозволу місцевої влади – вони заплющили на це очі, і все.
– Такі дії не є законними. Право на приватну власність є непорушним. Але я маю багато звернень від власників незаконно зайнятого житла як у Куп’янську, так і в інших населених пунктах, коли військові заселилися, облажали електриків на 50 000 гривень і поїхали, залишивши власників з боргами. А буває, що якісь побутові речі зникають, та й у армії трапляються різні люди, – каже Роман Ліхачов. – Біда в тому, що у нас досі немає правових норм, які б дозволяли військовослужбовцям примусово заселятися. Адже реалії такі, що в цьому є потреба.
Те саме каже й Ігор Луценко, згадуючи «мільйони квадратних метрів порожнього житла».
– Щойно хтось із військових займає таке житло, він з подивом виявляє, що в цій місцевості є місцева поліція, яка охороняє священну приватну власність. Йдеться про анекдот. Автор цих рядків має знайомих, які воювали за поселення, північно-східний край якого вже атакувала російська піхота. Водночас, коли вони намагалися зайняти хатину в західній частині містечка, прибув поліцейський (!), щоб повідомити їм про заборону такого несанкціонованого поселення, – наводить він військовий приклад.
Є обов'язок, немає порядку.
Парадоксально, але є закон – про правовий режим воєнного стану, прийнятий у 2015 році. Його пункт 17, частина 8, запроваджує «житловий обов’язок для фізичних та юридичних осіб щодо забезпечення житлом військовослужбовців, рядового та командного складу правоохоронних органів, особового складу сил цивільної оборони, евакуйованого населення та розміщення військових частин».
Це зобов'язання має бути виконане відповідно до процедури, встановленої Кабінетом Міністрів, але мусимо визнати, що такого ми не знайшли. Однак ми знайшли згадку про те, що у 2020 році Кабінет Міністрів двічі – наприкінці каденції Прем'єр-міністра Олексія Гончаренка та на початку каденції Прем'єр-міністра Дениса Шмигаля – подавав до Ради законопроект про скасування житлового зобов'язання. Через опір депутатів їх було відкликано.
«Цей закон, якщо його застосовувати, вирішить проблему житла раз і назавжди. Просто начальники всіх рівнів не хочуть брати на себе жодної відповідальності за його використання, вигадують історії про недостатні механізми реалізації положень», – переконаний Ігор Луценко.
І це ще не все. З 2013 року у нас діє закон про примусове відчуження або вилучення майна в умовах воєнного стану. До такого майна належить і приватна нерухомість, про яку також згадують коментатори «житлового питання». Проблема, мабуть, полягає в тому, що відчуження майна здійснюється з повною компенсацією його вартості. Тобто держава повинна викупити у власника будинок або квартиру, які через місяць-два можуть бути повністю зруйновані або населений пункт припинить своє існування.
Одне діло писати закони про війну в мирний час, а інше — застосовувати їх у воєнний час.
Источник: kp.ua