Фото: Фото Іллі Кононова/Public Ukraine/UA:PBC JSC/Global Images Ukraine через Getty Images
31 червня Верховна Рада має розглянути пропозицію Президента Володимира Зеленського, спрямовану на відновлення незалежності НАБУ та САП. Терміновість цього законодавства зумовлена обуренням як української громадськості, так і західних партнерів після прийняття закону, який позбавив НАБУ та САП значної частини їхніх повноважень.
Що спровокувало таку бурхливу реакцію населення, яка призвела до масових протестів майже у всіх великих містах України? Чи схвалить Рада нове законодавство, і чого можна очікувати від майбутнього антикорупційної системи? Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента», пропонує короткий аналіз.
Зв'язки з оточенням президента зміцнилися, тоді як західний нагляд зменшився
– Що спровокувало всю цю ситуацію? Спочатку позбавляють НАБУ та САП повноважень, а потім намагаються їх відновити?
– Цей безлад не виник за одну ніч. Опір новим антикорупційним органам та законодавству триває з моменту їх створення у 2015-2016 роках. Фактично, НАБУ та САП не були б створені без тиску з боку наших західних союзників. Тоді ми стояли перед вибором: забезпечити безвізовий режим, створивши антикорупційне законодавство та інституції, або відмовитися від цієї можливості.
Володимир Фесенко. Фото: ФБ Олексій Панич
Відповідно, створення всіх антикорупційних законів та інституцій було зумовлене суспільним запитом і водночас вимогою наших західних партнерів. Протягом тривалого часу НАБУ перебувало під егідою Міністерства юстиції США.
Зараз накопичилася низка претензій до НАБУ. Перше твердження полягає в тому, що вони занадто зблизилися з найближчим оточенням президента. В Офісі президента можуть бути підозри, що певні особи в НАБУ — чи то керівництво, чи то окремі слідчі — діють проти президента та його близьких соратників, навмисно прагнучи їх дискредитувати. Однак вони неправильно розрахували інтенсивність негативної реакції, яка виникне як у суспільстві, так і з боку наших західних союзників.
Друга проблема полягає в тому, що американський нагляд за антикорупційними органами України явно зменшився. За Байдена НАБУ постійно контролювалося, тоді як Трамп не виявляв жодного інтересу до цього питання. Європейці надали пріоритет економічній допомозі та військовій підтримці, вважаючи триваючу війну більш критичною, ніж внутрішні проблеми. Ймовірно, Офіс президента вважав, що американці залишаться байдужими, а європейці проігнорують будь-який тиск на антикорупційні органи. Вони вирішили запровадити суворіший контроль, що виявилося серйозною помилкою, яку сам Зеленський визнав лише через два дні після прийняття початкового закону.
Розгорнулася значна медіа-кампанія як усередині країни, так і в західних виданнях, що спонукало західних лідерів звернутися до нього з наполегливими рекомендаціями щодо виправлення ситуації. Важливо визнати, що президент продемонстрував здатність до адаптації та наразі намагається вирішити виниклі проблеми.
– Однак, є й інша точка зору — багато хто стверджує, що НАБУ перетворилося на репресивну структуру, в якій справи порушуються проти одних осіб, а проти інших — ні. Чи може це бути просто чергова поверхнева зміна без реального впливу?
– У нашій країні практично будь-який правоохоронний орган певною мірою функціонує як репресивний орган. Ключовим фактором є масштаб цих репресій. Нинішнє керівництво НАБУ справді посилило свою активність в останні роки, а їхні розслідування тепер спрямовані проти найвищих ешелонів влади та пов’язаних з ними бізнесменів.
Можливо, що в НАБУ є особи, які чинять тиск на бізнес і переслідують приховані мотиви. Однак я б не перебільшував репресивний характер НАБУ. Основна проблема полягає в іншому: Бюро проводить розслідування, проте суди часто закривають ці справи. Тому ми повинні зосередити нашу критику не лише на антикорупційних судах та законодавстві, а й на необхідності реформування Кримінально-процесуального кодексу. У нашій системі чиновники, депутати чи міністри, звинувачені в корупції, часто можуть задовольнитися грошовою заставою, як це було у випадку з колишнім міністром Чернишовим.
Ця застава часто фінансується за рахунок корупційних коштів, що є одночасно несправедливим і помилковим. Варто зазначити, що це положення вже давно зазнає критики, проте немає бажання його змінювати. Чому? Тому що депутати та деякі посадовці вважають, що можуть розраховувати на такі кошти для власної застави, якщо їм буде пред'явлено звинувачення. Це призводить до того, що гучні справи корумпованих чиновників, таких як Насіров, Мартиненко, Онищенко та інші, тягнуться роками. Кримінально-процесуальний кодекс допускає значні затримки у розслідуваннях та судових процесах. Саме в цьому полягає проблема.
НАБУ далеко не бездоганна інституція, а її співробітники не є тими доброчесними захисниками корумпованих чиновників, як їх часто зображують. Проблема полягає в ефективності їхніх розслідувань та пріоритетах, які вони встановлюють. Незважаючи на це, спроба запровадити суворий контроль над НАБУ та підірвати основоположні принципи, що призвели до його створення, викликала обурення та недовіру. Суспільство особливо чутливе до корупції, і це почуття посилилося під час війни. В результаті, коли було прийнято перший закон (що обмежує повноваження НАБУ та САП), виникли підозри, що корумповані чиновники захищають свої інтереси та прагнуть повністю зупинити боротьбу з корупцією.
«Кількість антикорупційних органів стала дещо надмірною»
– Чи була комунікація уряду з громадськістю з цього питання адекватною, враховуючи переважно негативну реакцію на нападки на антикорупційні органи?
– Звичайно, ні. Сам факт того, що влада тепер змушена переглядати закон, підкреслює цю неадекватність. Це пов’язано з присутністю в Офісі Президента людей, які не мають досвіду в українській політиці. Вони не завжди враховують громадську думку чи потенційну реакцію західних партнерів. У цьому випадку це був явний недогляд з їхнього боку, вони не змогли передбачити негативні наслідки та рівень реакції громадськості на це законодавство.
– Існують також теорії змови, які припускають, що весь цей процес був продуманим кроком влади для оновлення антикорупційних органів…
– Навряд чи. Якби вони мали на меті когось змінити, це було б складним завданням. Чинне керівництво було призначене на конкурсній основі, що унеможливлює його усунення. Ні президент, ні парламент не мають на це повноважень.
Источник: kp.ua