Сполучені Штати знову прагнуть миру через угоди щодо корисних копалин. Після подій у Україні увага переключилася на тривалий конфлікт між Конго та Руандою, який триває вже понад три десятиліття. Демократична Республіка Конго володіє найбільшими у світі запасами кобальту, які контролюються переважно Китаєм. Для адміністрації Дональда Трампа це є ще одним інструментом впливу на світову економіку. NYT, The Conversation, Reuters, CSIS та BBC дослідили витоки військового конфлікту у Східній Африці та способи, якими США втручаються у боротьбу за ресурси.
Підписатися на 6 випусків Forbes Україна, що містять змістовні інтерв'ю, рейтинги та аналітику, тепер доступні зі знижкою 50% .
Демократична Республіка Конго (ДРК) та Руанда досягли мирної угоди на початку травня 2025 року, яка може змінити динаміку влади у Східній Африці. Ця угода є результатом багатомісячних переговорів, що проводилися за сприяння США, спрямованих не лише на припинення воєнних дій, але й на створення основи для значних західних інвестицій у регіон, який багатий на стратегічні корисні копалини, повідомляє Reuters.
Вашингтон діє швидко, подібно до свого підходу з угодою про мінеральні ресурси, що стосується України. Проект вже представлено залученим сторонам, а державний секретар США Марко Рубіо готується до зустрічі зі своїми колегами в африканських столицях Кіншасі та Кігалі для остаточного затвердження. Очікується, що всі документи — як мирна угода, так і пов'язані з нею економічні угоди — будуть остаточно узгоджені протягом двох місяців за участю Дональда Трампа.
Популярна категорія Гроші Дата 7 травня «Ми будемо раді, якщо США зароблять 350 мільярдів доларів». 12 незручних питань для українських переговірників щодо Угоди про надра. Інтерв'ю з командою під керівництвом Юлії Свириденко
Угода не лише передбачає припинення бойових дій, але й відкриває шлях для мільярдних інвестицій американських та західних фірм у гірничодобувний сектор та інфраструктуру Конго та Руанди. Це частина стратегії адміністрації Трампа, яка реалізується в країнах, де тривають військові конфлікти. Є окрема згадка про створення нових підприємств з переробки корисних копалин у Руанді, яка також має ресурси, хоча й менших масштабів, ніж ті, що є в Конго.
Однак, на тлі цих дипломатичних переговорів стоїть сувора реальність.
Бойові дії тривають, а гуманітарні умови погіршуються з кожним тижнем. ООН та західні уряди прямо звинувачують Руанду у постачанні зброї та захопленні території в Конго, тоді як Руанда стверджує, що її сили діють виключно в цілях самооборони від загроз з боку конголезьких військових. Незважаючи на дипломатичний прогрес, на сході ДРК продовжуються втрати, і сотні тисяч людей змушені залишати свої домівки.
Війна за ресурси та вплив
Конфлікт між Руандою та ДРК має глибоке історичне коріння, яке сягає 1994 року. Того року в Руанді стався один із найжахливіших геноцидів 20-го століття: екстремісти хуту вбили близько 800 000 осіб, переважно тутсі — ворогуючої етнічної групи, як повідомляє BBC. Після приходу до влади повстанців тутсі під керівництвом нинішнього президента Руанди Поля Кагаме майже мільйон хуту, багато з яких були причетні до геноциду, втекли до тодішнього Заїру (нині ДРК).
Наплив хуту до Конго значно посилив міжетнічну напруженість у східних регіонах, де вже проживали громади тутсі. Руанда розглядала присутність злочинців «геноциду» поблизу свого кордону як пряму загрозу та двічі розпочала військові вторгнення до ДРК під приводом переслідування винуватців геноциду.
Між 1996 і 1997 роками руандийська армія підтримувала повстання в Заїрі, яке призвело до повалення диктатора Мобуту Сесе Секо та сходження на престол Лорана-Дезіре Кабіли. Однак протягом року Кабіла розірвав зв'язки з Руандою, що дозволило хуту відновити вплив на сході.
Це спровокувало другу війну, оскільки Руанда та Уганда знову вторглися до ДРК, до яких з конголезького боку приєдналися Ангола, Намібія та Зімбабве. Ці два конфлікти стали відомі в 1990-х роках як «Африканські світові війни», що призвело до мільйонів жертв.
Після офіційного припинення бойових дій у 2000-х роках численні збройні угруповання залишалися активними на сході ДРК, борючись за контроль над ресурсами та регіональний вплив.