Трамп і Гренландія: де тут є український інтерес і де його нема 05.02.2025 17:00 Укрінформ Чому острів саме зараз став одним зі стратегічних об’єктів боротьби за глобальний економічний та військовий вплив? Тріада США – Китай – Росія визначають політичні розклади в цій частині світу
Кардинальні зміни в політичному житті США з поверненням до влади президента Трампа очікувано принесли в американську та світову політику чимало змін. На передовій зовнішньополітичної активності нової адміністрації – відродження виношуваних ще в період його першої каденції ідей про необхідність приєднання до США нових територій.
Мейнстрімом міжнародної політики Трампа стали неординарні проєкти повернення контролю над Панамським каналом, приєднання до США Канади на правах 51-го штату і навіть острова Гренландія, який належить Данії, члену ЄС і НАТО.
Якщо з Панамським каналом і Канадою ситуація загалом зрозуміла – головна мета Трампа і когорти американських «олігархів» полягає у прагненні відкоригувати торговельно-економічні потоки в Західній півкулі під свої інтереси, то з Гренландією справа виглядає більш специфічно.
Для чого Трампу Гренландія? Чиї інтереси переплітаються довкола найбільшого у світі острова та чи матимуть стосунок до України події, що там відбуваються Укрінформу пояснює доктор історичних наук, професор, директор Центру стратегічної аналітики та міжнародних студій Західноукраїнського національного університету Андрій Грубінко.
Андрій Грубінко, доктор історичних наук, професор, директор Центру стратегічної аналітики та міжнародних студій Західноукраїнського національного університету.
ДЖОНСОН ТА ТРУМЕН ТАКОЖ ПРАГНУЛИ КОНТРОЛЮВАТИ ГРЕНЛАНДІЮ
Пригадуючи історію, експерт зазначає: «Дональд Трамп у своєму майже нав’язливому прагненні контролювали Гренландію далеко не перший серед американських лідерів. Ще у 1867 році президент Ендрю Джонсон після купівлі Аляски в імператорської Росії намагався оформити також купівлю Гренландії.
Після Другої світової війни у 1946 році адміністрація президента Гаррі Трумена пропонувала уряду в Копенгагені 100 мільйонів доларів за острів. Цей факт тривалий час було засекречено. Утім обидва рази пропозиції зазнали фіаско. Данці просто не відповіли. На початковому етапі холодної війни у 1951 році на основі міждержавного оборонного договору американці все ж збудували тут свою авіабазу (Пітуффік), яка є найпівнічнішим форпостом збройних сил США.
Дональд Трамп.
У 2019 році президент Трамп уперше спробував укласти угоду з Данією про купівлю Гренландії під щорічні виплати на суму 600 мільйонів доларів. Утім данський та місцевий автономний політикуми виступили проти.
Як видно уже з передісторії питання, сучасні зазіхання Трампа на Гренландію не варто розглядати як виключно забаганку екстравагантного президента, таку собі браваду під виглядом захисту національних інтересів США. В умовах складних міжнародних процесів сьогодення вони займають свою нішу в складній системі тенденцій, викликів і загроз світової політики, виступають їх своєрідним каталізатором», – акцентує Грубінко.
ОТЖЕ, ДЛЯ ЧОГО ТРАМПУ ГРЕНЛАНДІЯ?
Дослідник визначає за пунктами.
1. Острів займає надзвичайно вигідне географічне становище на шляху з Америки до Європи. Йдеться про найкоротший шлях мореплавства між двома частинами світу. Також Гренландія – це ворота до Арктики з її природними багатствами. Тому володіти нею безумовна економічна перевага в умовах жорсткої конкуренції на світових ринках продовольства, сировини та промислової продукції.
2. Острів набуває все більшої привабливості як велика військова база, що в умовах наростання кризи світової безпеки та розмов про «Третю світову війну» має неабияке геостратегічне значення. США уже мають тут свою базу, оснащену системою попередження ракетного удару. В умовах подальшого наростання жорсткої конкуренції з Китаєм та мілітаризації Росії, поступового нарощування оборонних можливостей Європейського Союзу на фоні тенденції до унезалежнення острова, який може попасти під вплив конкурентів Вашингтона, у перспективі може постати питання про можливість закриття бази Пітуффік. Тож активність адміністрації Трампа має певне значення для гарантування впливу США в північній Атлантиці, розраховане на середньострокову перспективу.
Будинки підсвічуються після заходу сонця в Тасіілаку, Гренландія, 2019 рік. AP/Феліпе Дана
3. Гренландія, за даними геологів, є новим Клондайком природних ресурсів. Нафта, природній газ, мідь, кріоліт, цинк, свинець, уран, золото, графіт, платина, діаманти, залізо, вугілля – це неповний перелік корисних копалин, розвіданих на її території. Більшість рідкоземельних елементів є сировиною для виробництва електроніки, машинобудування (насамперед електромобілів), турбін енергетично чистих електростанцій, літакобудування і військової техніки. За попередніми даними американських аналітиків, лише гренландського урану для системи американських атомних станцій може вистачити на півтора століття.
4. З таненням льодовика (на сьогодні 80% від загальної площі острова вкрито льодом) поступово розширюється територія видобування корисних копалин. В контексті проголошених у передвиборчій гонці Трампом гасел, сировинна цінність Гренландії переконливо вписується в бізнес-інтереси нової американської адміністрації та її спонсорів.
Чому острів саме зараз став одним із стратегічних об’єктів боротьби за глобальний економічний та військовий вплив? Пан Грубінко пояснює це так: «Гренландія, як бачимо, виходить на визначальні напрямки боротьби за природні ресурси, мореплавні шляхи й військово-стратегічні позиції. І тут конкурентом номер один для США, принаймні у перших двох позиціях, є Китай. Саме Китай уже посідає позицію лідера з видобутку корисних копалин і пробує диктувати свої умови на світовому ринку торгівлі мінералами.
Витіснення Китаю з сировинного ринку та мореплавних шляхів у Західній півкулі стало стратегічним завданням Вашингтона і головним мотивом у прагненні заволодіти Гренландією. У 2016 році Китай уже пробував придбати на острові територію старої бази ВМС США і побудувати аеропорти. Зростання кількості китайських суден у водах Атлантики та Антарктики непокоїть американців, бо ставить під сумнів контроль над мореплавними шляхами до Європи.
У вимірі військової безпеки головну загрозу для США становить Росія з її ракетним арсеналом. Бази у Гренландії фактично є щитом для США проти імовірного ракетного удару.
Інший вимір протистояння Вашингтона і Москви – інтереси в Арктиці. Тут уже не одне десятиліття йде жорстка боротьба за межі територіальних вод, острови, де чимало тих же корисних копалин. Тріада США – Китай – Росія визначають політичні розклади в цій частині світу.
ДАНІЯ РАДШЕ ВИСТУПАЄ СТАТИСТОМ ВІДПОВІДНИХ СВІТОВИХ ПРОЦЕСІВ
США прагнуть гарантувати, що жодні ворожі великі держави не контролюватимуть Гренландію, оскільки вона може стати потенційним плацдармом для нападу на США. І тут Данія як фактичний власник острова явно не може дорівнятися за своїм впливом до згаданих світових гравців, а радше виступає статистом відповідних світових процесів», – констатує експерт.
Нинішня напруга навколо Гренландії дуже наочно демонструє реальні можливості Європейського Союзу як міжнародного гравця адекватно та ефективно реагувати на загострення. Адже заяви про наміри американців це пряма загроза інтересам держави-члена ЄС, тобто Данії. Постає питання: чи повинне об’єднання реагувати на такі недвозначні посягання третьої сторони на суверенні території його учасника. Дослідник висловлює свою точку зору.
ЄВРОСОЮЗУ ДАВНО ПОРА ЗГАДАТИ ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ФОРМУВАННЯ ВЛАСНИХ ДІЄВИХ СИЛ ОБОРОНИ
«Проблему ускладнює статус Гренландії, яка формально до ЄС не входить, але перебуває під юрисдикцією Данії. Політичне керівництво ЄС, яке й так перебуває в стані шоку від повернення Трампа до влади з його різкою антиєвропейською риторикою, погрозами економічної війни та скорочення участі в потенційній обороні регіону на прохання керівництва Данії, наразі не коментує ситуацію навколо Гренландії, аби не провокувати Вашингтон.
Голова Військового комітету ЄС Роберт Брігер.
Доки уповноважені особи у Брюсселі відмовчуються, світ нарешті почув голос військового – голову Військового комітету ЄС Роберта Брігера. Він запропонував розмістити в Гренландії європейський військовий контингент заради інтересів «глобальної безпеки». Цей факт є вельми символічним. Євросоюзу та його провідним учасникам давно пора згадати про необхідність формування власних дієвих сил оборони, перейти від безкінечних дискусій до реальних дій.
Постає питання і про спроможність НАТО впливати на внутрішні суперечки між своїми державами-членами. Принаймні ситуація, коли одна з його держав відверто посягає на територію іншої, є для Альянсу неординарною.
Трамп однозначно прагне нової економічної та оновленої широкої безпекової угоди з Європою, яка може бути неформальною, але повинна стати центральним елементом нової філософії відносин атлантичних партнерів-союзників», – припускає експерт.
Коментуючи «Українську лінію» навколо далекої Гренландії, експерт-міжнародник зауважує.
ЩО ПЕРЕВАЖИТЬ, ПРАВО СИЛИ ЧИ СИЛА ПРАВА
«Криза навколо Гренландії точно не вигідна Україні, бо несе додаткові міжнародні виклики і загрози, чим і так не обділена сьогодні наша держава. Йдеться про наростання деструктиву у світовій системі міжнародних відносин, де все більше панує право сили, а не сила права. І це погано. Ми це відчуваємо на собі вже понад десятиліття.
Імовірні силові дії США щодо Гренландії остаточно зневажать принцип недоторканності кордонів та поваги до державного суверенітету в міжнародних відносинах, легітимізують політику «розділяй і владарюй» для сучасних великих (т. зв. «світових») держав. Путін аплодуватиме стоячи, навіть незважаючи на певні додаткові виклики для російських інтересів в Арктиці.
Чи цього прагнуть американські еліти? Сумнівно. Якщо не будуть засліплені несамовитою спрагою до надприбутків від експлуатації природніх ресурсів Гренландії та Арктики загалом.
У цій ситуації демократичному Заходу, лідером якого все ще залишаться США, буде ще складніше обґрунтувати, чому саме необхідно підтримувати Україну в її праведній боротьбі проти російського агресора. Захоплення Гренландії за мовчазної згоди стратегічних суперників Вашингтона (Пекіна і Москви) сигналізуватиме про досягнення неформальної закулісної домовленості про переділ сфер впливу у світі, на що загалом давно натякає Трамп і його команда.
Утім, у довгостроковій перспективі, самі Сполучені Штати програють, бо захоплення Гренландії матиме для них два головних наслідки:
1) остаточна невідворотність Третьої світової війни (згадаймо, як уже свого часу лідери великих держав ділили сфери впливу напередодні Першої світової, яка переросла в Другу);
2) позірне придбання казкових природніх ресурсів та розширення геополітичного впливу для США означатиме, фактично, втрату ними статусу світової наддержави. Так, вони залишаться великою, але не світовою потугою. Бо буде завдано удару по їх світовому авторитету як демократичної, правової, політично відповідальної держави, лідера демократичного Заходу, який формувався упродовж ХХ сторіччя. Чи прагнуть його американські провладні еліти? Запитання риторичне.
Такі наслідки для України означатимуть одне – втрату підтримки головного зарубіжного партнера, адже США остаточно замкнуться на своїх інтересах у Західній півкулі.
Україна, звісно, не може вплинути на рішення американської влади щодо Гренландії чи інших територій американської периферії. Тому в цій ситуації нам життєво важливо залишатися вірними демократичним цінностям на внутрішній та зовнішній аренах, згуртовано та якомога голосніше доносити до Вашингтона й американської громадськості виключну важливість збереження американського впливу в Європі, небезпеку для всього світу від руйнації впливу США як головного елемента системи контрбалансу проти подальшого наростання тоталітаризму і деспотії у світових масштабах.
І найголовніше – потрібно представити чітку візію місця й ролі України у цій системі контрбалансу як історичного носія демократії і свободи, успішної в майбутньому держави в оновленій, успішній і самодостатній в усіх вимірах Європі, яка не живе постійними очікуваннями безпекового патронату від США, а здатна бути справжнім лідером регіональної системи безпеки», – резюмує Грубінко.
Микола Зорик, Київ
Данія Гренландія США Трамп Україна
Источник: www.ukrinform.ua